Моя свобода

                Кепсько бути залежною людиною. А жити в залежній від чужинських інтересів країні — моторошно і нижче гідності. Завтра святе — святкуємо 16 років української Незалежності, і святкування ці поступово перетворюються із банальних, офіціозних, формальних на посутні й усвідомлені. В Євпаторії, наприклад, напередодні 23 серпня, в рамках міжнародних змагань маломірних суден «Євпаторія-раллі», підніматимуть над акваторією Каламітської затоки рекордний за розміром прапор України — полотнище розміром 21 на 14 метрів. Рекорд мають зафіксувати у Книзі рекордів України. А в Івано-Франківську ті, хто вийде святкувати День незалежності у вишиванках, зможуть безплатно проїхати у громадському транспорті, а «вишиваним» сім'ям вручатимуть сувеніри на згадку. І в Луцьку, до речі, теж. Луцький міський голова підписав розпорядження, яким заборонив у центральній частині міста торгівлю спиртними напоями. У тверезу голову зазвичай приходять світлі думки, на відміну від захмелілої. У Гуляйполі — на батьківщині найвідомішого українського анархіста Нестора Махна — можна розгулятися ширше: там, вдалині від Києва, гострі на язик письменники і музиканти відстоюватимуть свою незалежність і нашу спільну — від чиновництва і нещирих серцем.

                У Софійський собор у столиці на спільну молитву запрошені разом із Президентом політики всіх кольорів, визначні громадські й культурні діячі, філософи, просвітники, урядовці. І якщо незалежність України для українських політиків таки найвища цінність, має наступити кольорове перемир'я. Хоча б у цей день. Якщо ми справді однієї крові — ти, я і ті, хто балотуються в наші керманичі.