Демонтований тезка

                Я не пам'ятаю монумента Леніну, який стояв у центрі Червонограда. Батьки, мабуть, не раз водили мене біля того місця. Поруч був парк, атракціони, фонтани. Це я пригадую. А Леніна — ні.

                Це був дуже скандальний пам'ятник. Він не мав ніякої естетичної чи культурної цінності. Але ввійшов в історію України як перший пам'ятник «вождю», знесений у нашій державі. Це сталося 1 серпня 1990 року. Того літа шахтарське містечко на Західній Україні заполонили незалежницькі настрої. А хто ними ще не пройнявся, однаково вимагав змін. І от, щоб не допустити страйку шахтарів, міська влада постановила демонтувати монумент.

                Того ж дня, 1 серпня, зухвальство червоноградців обговорювалося у Верховній Раді СРСР. Але скандал минувся. Патріоти переграли комуністів і зрушили непохитний граніт. А раз уже почали падати пам'ятники — то впаде скоро й Союз...

                Зате я достеменно пам'ятаю ранок 1 грудня 1991, коли українці йшли голосувати на референдум. Десь перед тим із Польщі повернулася мама, привезла бананів, солодкої води у пластикових пляшках, блок жуйок, і всій сім'ї — джинсовий одяг. Вдягати джинс тоді було ще більш статусно, аніж шерстяний костюм. І от мама з татом зібралися на дільницю, вдяглися у джинсове — свято ж як-не-як! А нас із сестрою не беруть, лишають удома. Ми розплакалися. Ще б пак, батьки шикуватимуть, а на наші джинсові костюмчики в умовах домашнього арешту ніхто й не гляне!

                На дільниці батьки підтвердили незалежність. Таких, як вони, по Україні було більш як 90 відсотків. Після голосування ми пішли гуляти по місту. Я з сестрою сильно радів, ми були в джинсах... Тоді наша сім'я проходила повз центр міста. І там не було пам'ятника Леніну. Вже півтора року як не було...

                Я пішов у школу через місяць після знесення пам'ятника. І на один клас я все-таки учень радянської школи. Уже трохи старшим я думав: по-справжньому нерадянськими учнями будуть не ті, хто вдягнув школярський ранець після 1991 року, а ті, хто народився після здобуття незалежності.

                ...Завтра цим дітям буде 16 років. Нині вони отримають паспорти, а через два роки зможуть голосувати на виборах. Якщо я не пам'ятаю монумента Леніну, то їхні голови будуть іще чистішими. Так само, як мені важко уявити, що ще на початку минулого століття рідний Червоноград належав Польщі, їм буде складно уявити, що наша велика держава колись була республікою у Союзі.