Ласкаво просимо до нашої тюрми

      Україна стала 12-ю європейською країною, яка погодилася утримувати у своїх в'язницях засуджених Міжнародним трибуналом із військових злочинів у колишній Югославії, повідомила вчора агенція «Ассошіейтед пресс» iз посиланням на розповсюджений напередодні прес-реліз ООН. Вочевидь, зарізяки з екс-Югославії ще більше покаються, адже умови утримання в українських тюрмах радикально відрізняються від західноєвропейських.

      Відповідну угоду підписали керівник апарату Гаазького трибуналу Ганс Голтгайс та посол України в Нідерландах Олександр Купчишин, повідомляє українська секція радіо «Свобода».

      Трибунал ООН із воєнних злочинів, які були здійснені у колишній Югославії 1992—1995 років та в провінції Косово в 1999 році, було засновано 25 травня 1993 року резолюцією Ради Безпеки ООН № 827. Ініціатором створення трибуналу був тодішній міністр закордонних справ Німеччини Клаус Кінкель.

      Трибунал має в передмісті Гааги — Шевенінгені — в'язницю лише для тих осіб, які перебувають під слідством чи судом. Після обвинувачувального вироку їх передавали для відбуття покарання до однієї з 11 країн, які підписали відповідні угоди — до Бельгії, Великої Британії, Італії, Фінляндії, Норвегії, Швеції, Австрії, Франції, Іспанії, Данії чи Німеччини. Україна стала першою країною з-за меж ЄС, яка підписала таку угоду з Гаагою. В заяві для преси, розповсюдженій учора, Міжнародний трибунал дякує Україні як одному з членів ООН за допомогу в утриманні засуджених злочинців. Утім, як довідалася «УМ», у спеціальній установі — Державному департаменті з виконання покарань — про майбутніх «гостей», які накоїли лиха під час воєн у Югославії, ще нічого не знають.

      Жоден із засуджених до цього часу воєнних злочинців не відбуває покарання на території Голландії. Через в'язницю в Гаазі пройшлa 161 особа, з яких 51 булa засудженa до різних термінів ув'язнення. Тут сидів і колишній диктатор Югославії Слободан Мілошевич. Ще 10 злочинців очікують на розгляд їхніх апеляцій, а щодо 40 інших ведуться повторні судові процеси.

      Четверо найбільших злочинців надалі перебувають у бігах, серед них і лідер боснійських сербів Радован Караджич та генерал його армії Ратко Младич. Трибунал має розглянути всі справи до кінця 2009 року та всі апеляції — до кінця 2010 року і припинити свою діяльність.

      Кожен із підсудних, які утримуються у Шевенінгені, має право на окрему камеру. Втім, ці камери краще назвати номерами непоганого готелю. У кожному з них є туалет, душ, радіоприймач, супутникове телебачення та інші зручності. Удень в'язні можуть необмежено телефонувати рідним та знайомим та мають право на побачення з ними. Саме в результаті такого побачення сербський генерал Небойша Павлович став батьком у свої 59 років.

      У розпорядженні підсудних також бібліотека, гімнастична зала та різноманітні кімнати для молитв. В'язням навіть дозволено готувати собі їжу. Співкамерників добирають довільно, без поділу на національну та релігійну належність.

      Чи матимуть югославські зарізяки такий «тюремний рай» в Україні? «Звичайно, ми не можемо рівнятися на ті установи виконання покарань, які існують у країнах Європейського Союзу, — каже в коментарі «УМ» голова Департаменту з виконання покарань України Василь Кощинець. — Наразі наша держава лише почала переходити на рівень утримання в'язнів, який є на Заході. Однак потрібен час. Це пов'язано з тим, що досі актуальні стандарти колишнього Радянського Союзу. Весь цивілізований світ давним-давно перейшов на камерне утримання. Тобто коли в одній кімнаті сидять один чи два в'язні. У нас же досі існує казарменна система — у камері утримуються з десяток людей. Поки що підходи до ув'язнених суттєво різняться з тими, що в Європі». Втім пан Кошинець обнадіює майбутніх «клієнтів» українських в'язниць. «Уже маємо колонію європейського зразка в місті Біла Церква. Наразі аналогічний заклад будується у столиці, — ділиться він. — Відтак, якщо буде рішення на найвищому державному рівні, Україна зможе прийняти в'язнів і утримувати їхнє проживання у вітчизняних тюрмах на міжнародному рівні. Нині, зважаючи на те, скільки роботи зроблено для вдосконалення функціонування і діяльності пенітенціарної системи, маємо підстави стверджувати, що готові надати міжнародним злочинцям не гірші умови утримання, аніж у Європі».