Всесвітня сміттярка

      Роки кризи й захмарні ціни на одяг зробили пересічного українця сталим клієнтом секонд-хенду. Там дешевше і якісніше — так вважається. А фактично у нас просто виймають із кишені гроші. Чи можете ви навіть на найдешевшому «секонді» купити чоловічий костюм за 2,2 долара? А саме стільки він «коштує» при розмитненні. Сорочка на кордоні має ціну 1,16 долара. Шкіряне пальто перед лицем української митниці коштує 20—40 доларів, а чоботи 10—15 доларів — спробуйте вийти на ринок і купити їх за такою ціною. Дорогий костюм, який потрапить на вітрину з цінником 1000 гривень, на кордоні оцінюють у 15 доларів. Цей перелік можна продовжувати. Ясно одне — державний бюджет отримує крихти з цього величезного потоку секонд-хенду, який лише за минулий рік склав, за офiцiйними даними, понад 47,5 мільйона доларів. Тим часом українські фабрики аж ніяк не можуть пошити костюм за два долари, тож вони масово закриваються. Легка промисловість на межі занепаду, а Україна перетворюється на довічний смітник для Заходу й ринок збуту другосортного непотребу — для Сходу, б'ють на сполох відчизняні промисловці-текстильники.

      «Ми не закликаємо заборонити секонд-хенд, але все повинно мати свої межі», — каже віце-президент «Укрлегпрому» Олександр Соколовський. За його даними, обсяг продажу одягу складає наразі близько 100 мільярдів доларів, тоді як офіційно продано через касу лише на 500 мільйонів. У Росії мито на ввіз секонд-хенду у кілька разів вище як у нас, і його ввіз практично припинився. Крім того, під виглядом секонд-хенду часто контрабандою провозять цілком пристойний товар, оминаючи держскарбницю. Продають же його за ринковою ціною, отримуючи чистий прибуток. Відтак цей бізнес — один з найбільш тіньових та криміналізованих.

      Половина всього вживаного одягу прибуває до нас із Великобританії, ще по двадцять відсотків — з Німеччини та США. На кордоні вдаються до хитрощів: так, 25% секонд-хенду проходить через різноманітні підставні благодійні організації як гуманітарна допомога, що має розподілятися безкоштовно. Вона взагалі не оподатковується i не оглядається при ввозі. Насправді ж це такий самий товар, недарма інша назва ринків секонд-хенду — «гуманітарки».

      Інша загроза для вітчизняного виробника — дешевий і неякісний одяг з Китаю та Туреччини, яким просто забиті українські базари. «Лише в Стамбулі останнім часом відкрилося 500 фабрик, і це не маленькі кустарні цехи, а великі підприємства, — розповідає модельєр і фабрикант костюмів Михаїл Воронін. — Там вам на замовлення пришиють будь-який лейб — хоч «Босс», хоч «Бріоні», вони працюють лише на опт». Контейнер китайського одягу, який за ринковими цінами коштує не менш як 100 тисяч доларів, має давати до бюджету 20 тисяч, а дає в середньому 8 доларів! Корінь проблеми — в недосконалому митному законодавстві й тотальній корумпованості Держмитслужби, переконані промисловці.

      Та, крім гігантських збитків, звичка до вживаного і низькоякісного одягу робить українців людьми другого сорту, вкорочує їм віку. «Ми зараз вкладаємо великі гроші в створення екологічного одягу, який був би приємний для тіла, — каже Михаїл Воронін. — Те, що нам везуть, — чиста синтетика, яка підриває здоров'я людей і скорочує середній вік нації».