В'ячеслав Євмінов: «Моя мрія — включення нових спортивних ігор до олімпійської програми»

З веслуванням не розлучуся ніколи

      — В'ячеславе Володимировичу, широким колам ви стали відомі завдяки винаходу так званої дошки Євмінова та методики з профілактики та лікування хвороб хребта. Але більшу частину життя ви присвятили спорту. Тож розкажіть, будь ласка, про нього.

      — Я ще зі шкільних часів полюбляв усе, що було пов'язано зі спортом та фізичною культурою. У ті часи діти взагалі були значно спортивнішими — ми грали практично в усі ігри — від волейболу, футболу, баскетболу влітку до хокею узимку. Мали популярність і силові види спорту — наприклад, я займався боротьбою і гімнастикою. У 16 років з'явилося академічне веслування, любов до якого залишилася на все життя. Займався на базі, побудованій у 1947  році заводом «Ленінська кузня».

      Як спортсмен виступав у двійці та четвірці, перемагав на всеукраїнських змаганнях, спартакіадах. Потім працював постійно інженером, але вільний час віддавав спорту, вже будучи тренером. Найбільшого успіху з моїх учнів досяг Юрій Шапочка, який виборов «срібло» Олімпійських ігор у Москві 1980 р. Тривалий час я був старшим тренером збірної СРСР, коли в її складi було 70 вiдсоткiв українцiв.

      — Що найкраще запам'яталося з тих часів?

      — Усі моменти, коли наші спортсмени сходили на п'єдестал пошани на чемпіонатах світу, Європи, Олімпійських ігор, i досі добре пам'ятаю. Після здобуття Україною незалежності мене обрали президентом Федерації академічного веслування. Чотири роки попрацював і зрозумів, що така робота не для мене. Усе фінансування, яке до того ж увесь час видiляли з суттєвими перервами, йшло через Держкомспорт, а я був «начальником» громадської організації, який реально не міг прийняти якесь самостійне рішення. Оскільки завжди був, як кажуть, «яскраво вираженим лідером», то відмовився від роботи, яка не відповідала моєму характеру.

      Уявіть собі, що на чемпіонат світу спортивне відомство з метою економії могло відправити  лише 30 вiдсоткiв спортсменiв!  Навiть на якiсну пiдготовку та iнвентар коштiв не вистачає. Відповідальність покладали величезну, а умов для нормальної роботи не надавали. Зараз продовжую ходити на тренування наших провідних спортсменів, бо з академічним веслуванням уже ніколи остаточно не розлучуся.

      — Проте як би ви оцінили стан справ у вітчизняному веслуванні  на ваш погляд не сторонньої людини?

      — У порівнянні навіть з початком 1990-х років зараз колосальний спад. Більш-менш тримаємося лише завдяки старим кадрам союзних часів. Нічого нового в інфраструктурі цього виду спорту не з'явилося. Навпаки, веслувальні бази переходять у неспортивні руки. Колись у Києві була потужна дитячо-юнацька школа на базі «Енергетика». Потім на цьому підприємстві з'явилося нове керівництво, яке на місці спортшколи зробило собі особисту  базу вiдпочинку. При тому, що Матвiївська затока, водний стадіон Києва через це фактично зник зі спортивної карти. Нещодавні державні рішення про заборону перепрофілювання об'єктів фізкультури та спорту, м'яко кажучи, дещо запізнилися. Те, що перейшло у приватні руки, вже повернути не можна.

Лікування спини дешевше за «мобілку»

      — Що сталося в 1998-му, як ви прийшли до свого винаходу з профілактором?

      — У віці 58 років у мене з'явилися проблеми з хребтом. Лікарі казали, що шансів не засісти в інвалідний візок 50 на 50. Офіційна медицина на моє майбутнє дивилася дуже песимістично. Допоміг усе той же характер, який вироблявся роками завдяки спорту. Я просто почав робити вправи на дошці, весь час підіймаючи її під більший кут. Намагання створити умови для організму, щоб він спробував перемогти невтішний діагноз, принесли результати.

      Згодом разом із фахівцями спортивної медицини розробив методику використання зробленого відкриття на власному організмі . Першими клієнтами були друзі та знайомі, а сьогодні мій профілактор запатентований і загальновідомий у 14 країнах світу. Вважаю, що в ідеалі він має бути у кожній сім'ї, бо це найліпша профілактика можливого виникнення проблем із хребтом. Річ у тім, що в більшості наших дітей сьогодні дуже слабка м'язова група спини. Тож коли вони йдуть до школи, виникає проблема сколіозу. Придбати ж профілактор та пройти консультацію у фахівців обійдеться не дорожче, ніж купити мобільний телефон. А «сотових» у нас в країні вже близько 40 мільйонів! Якщо люди  здатнi витрачати кошти на зв'язок, то могли б подбати і про власне здоров'я. Наш центр Євмінова проводив опитування серед клієнтів і дізнався, що 76 відсотків, досягши результату в боротьбі з проблемами спини, до лiкарiв бiльше не зверталися.

Ігри з українського рюкзака для всього світу

      — Як людина спортивна ви розумієте, вирiшити проблему лише лiкуванням не можна. Тому, мабуть, і зробили інший винахід під назвою Юка. Що ж це за нові спортивні ігри?

      — За світовими стандартами, які на папері діяли й у нас, на певну кількість житлових будинків обов'язково має припадати спортивний та дитячий майданчики. Проте останнім часом ці норми порушують, бо забудовники прагнуть  отримати побільше прибутку зі своєї землі й нехтують спортивно-дитячою інфраструктурою.

      Ігри ж завжди давали можливість для фізичної  і моральної «розрядки».  За свою історію людство вигадало чимало ігрових видів спорту, але їхні нові різновиди час від часу виникають у тій чи іншій країні. Наш проект має назву «Україна — світові», бо ми впевнені, що нові спортивні ігри здобудуть величезну популярність.

      Мій ігровий майданчик компактний — усього 10 метрів у діаметрі, що є принциповою особливістю наших ігор. У них потрібна невелика кількість гравців (можна грати «один на один» або «два на два»), правила — специфічні й водночас прості. Прототипами цих ігор виступили популярні футбол, хокей, гандбол, баскетбол, водне поло, теніс, бадмінтон, мотобол тощо. Тимчасовий майданчик «Юка» взагалі можна розгорнути будь-де, діставши його з... рюкзака.

      — З моменту винаходу ваших ігор минуло вже чимало часу. Чи не час зареєструвати федерацію?

      — Саме це питання і стоїть перед нами. Проте і без формального структурного оформлення ми проводимо змагання та намагаємося поставити «Юку» в кожному дворі. Так, у мене є проста пропозиція, щоб кожний народний обранець — від районної до Верховної Ради — подбав про появу стаціонарного майданчика.

      — Наразі почин ви зробили на Оболоні...

      — Я теж є депутатом райради, де очолюю комісію зі здоров'я, фізкультури, спорту та екології. Тому цьому житловому масиву в певному сенсі пощастило побачити першим усі принади нових спортивних ігор.

      — Яка у вас зараз найзаповітніша мрія?

      — Сподіваюся і вірю, що вигаданий українцем якийсь із варіантів оригінальних спортивних ігор колись включать до програми Олімпіад. А, можливо, враховуючи поєднання доступності та простоти з видовищністю та безсумнівною користю для здоров'я, ці ігри будуть включені до Книги рекордів Гіннесса як наймасовіший вид спорту.

      — Чи не надто сміливi вашi мрiї?

      — Достатньо пригадати історію. Коли викладач одного з американських коледжів Джеймс Нейсміт у 1891 році вигадав для своїх учнів нову гру, повісивши з обох боків майданчика на певній висоті по кошику, в який гравці двох команд мали влучати м'ячем, навряд чи хтось думав, що баскетбол стане одним з найпопулярніших видів спорту на планеті. Така ж історія і з хокеєм. Коли в Канаді позаминулого століття почали ганяти по льоду дерев'яний диск, хто підозрював, що хокей з шайбою стане найпопулярнішим зимовим видом спорту? І таких прикладів чимало. Якщо Англія спромоглася дати світові футбол, США — баскетбол, Канада — хокей, то чому Україні не подарувати світові свої оригінальні види спорту? Тому завершу нашу бесіду останньою фразою зі своєї книги: «Мрії збуваються, якщо дуже захотіти».

ДОСЬЄ «УМ»

В'ячеслав Євмінов народився 29 лютого 1940 р.

Інженер-конструктор.

Старший тренер збірної СРСР з академічного веслування у 1979—1988 рр.

Президент Федерації академічного веслування України у 1992—1996 рр.

Заслужений тренер України.

Винахідник широковідомого

«профілактора Євмінова» (1998 р.).

Президент спортивного клубу «Юка»

та Центру Євмінова.