Брехт на сцені — завжди цікаво і... небезпечно. Старше покоління звичайно пам'ятає постановку «Крейдяного кола» Роберта Стуруа, що років із двадцять тому переможно об'їхала всі світи і стала класикою. Режисери і актори, які з непереборним бажанням знов і знов підступаються до брехтівської п'єси, наражаються на подвійну небезпеку: з одного боку, опір багатошарової драматургії, з іншого — необхідність переважити, витиснути з уяви театральних гурманів те колишнє незабутнє потрясіння.

Андрій Білоус — режисер-«космополіт». Його вистави присутні в афішах багатьох театрів: «Сузір'я» («Жінка в пісках»), «Ательє 16» («Навь»), Драми і комедії на Лівому березі («Сірано де Бержерак»), ТЮГ («Закохана витівниця»)... Він — один із тих нечисленних представників молодої режисури, що змушені перти плуга за всіх випускників режисерського факультету останніх років. Отримавши диплом, колеги Білоуса якимось дивним чином ніби розчиняються у театральному просторі країни, примушуючи театральну громаду з подивом розводити руками: «І де ж вони, ці молоді режисери?» Якби не Білоус та ще два-три його колеги — то стояти нам у такій позі ще невідомо скільки.

14 квітня в Санкт-Петербурзі відбулося щорічне нагородження переможців у галузі рок-музики, яке організовує відомий журнал FUZZ. Ця акція — найбільша за розмахом у північній столиці та займає чільне місце у всеросійських масштабах. Український гурт «Океан Ельзи» числився цього року у трьох номінаціях FUZZ: «Кращий альбом року» (за Gloria), «Краща група року» та «Краща live-група року».