«Регіони» погрожують піти на громадянську війну

      Після незначного великоднього затишшя столиця знову поринула у вир вуличних пристрастей. Мітинговий жар підтримується не самими киянами, як у 2004 році, а головно «найманцями» з областей. Скажімо, харків'янам за день «роботи» на мітингу за Януковича платять по 100 грн., плюс забезпечення транспортом в обидва боки. Розцінки для київських студентів значно нижчі — 10 грн. за годину мітингування без прапора і 15 грн. — із прапором. Причому в руках одного активіста впродовж одного дня можуть побувати прапори протилежних барв. На жаль, «помаранчеві» також підсилюють свої маніфестації оплаченими кадрами. Хоча, слід відзначити, значно меншою мірою, ніж «сині».

      За даними міліції, вчора до Києва прибуло 14 тисяч «рекрутів» із регіонів. Позавчора ж підлеглі міністра-соціаліста нарахували на мітинговому майдані Незалежності майже 50 тисяч осіб. Це чи не перший випадок в історії України, коли МВС безсовісно перевищує кількість демонстрантів. Цього разу — приблизно вдвічі. А що ви хочете, коли мітинги протесту «синіх» і «червоних» мають на меті підтримати правлячу коаліцію? До речі, погано працює калькулятор пана Цушка і стосовно визначення кількості учасників «помаранчевої» маніфестації на Європейській площі: офіційна версія — близько 3 тисяч, насправді — понад 10 тисяч.

      Але суть зараз не в кількості, а в якості і змісті. Позавчора на майдані міністр транспорту та зв'язку, соціаліст Микола Рудьковський закликав проурядову масовку... блокувати ворожі державні установи, зокрема секретаріат Президента. Де й коли ще член Кабміну виступав із такими екстремістськими ініціативами? «Синьо-червоний» Майдан заклик Рудьковського виконувати не поспішив, зате прикрасився плакатами, які звинувачують в екстремізмі протилежну сторону. «Президент громадянської війни» — написано на великих чорних аркушах. І літери, і портрет Віктора Ющенка — у червоних кольорах. І це не самодіяльність — плакати виконані організаторами акції й розвішані по периметру сцени, з якої виступає «голуб миру» Янукович.

      Позавчора глава уряду заявив на мітингу, що парламентські вибори якщо й відбудуться, то тільки разом із президентськими. Але вчора вже трохи пом'якшив риторику. На спільній прес-конференції за підсумками візиту прем'єра Литви Гедимінаса Кіркіласа Віктор Янукович оголосив: якщо вердикт Конституційного Суду щодо указу глави держави буде позитивним, усі політичні сили будуть виконувати указ. Якщо ж КС визнає указ неконституційним, вибори можливі, якщо на це на політичному рівні погодяться всі учасники політичного процесу». «На які умови вони можуть погодитися — покаже час. Але усе, що буде відбуватися, буде в рамках правового поля», — підкреслив Прем'єр-міністр України.

      Голова Верховної Ради Олександр Мороз на вчорашніх зборах депутатів V скликання в сесійній залі також не виключив, що у випадку, якщо КС ухвалить «нелогічне» рішення й благословить указ Президента, «треба йти на вибори. Але буде хоч якась мотивація правова». Ще один варіант від Мороза — «зняти протиріччя в суспільстві, щоб не було потім перетягування канату», і трохи згодом провести одночасні вибори і Президента, і парламенту.

      Тобто криза хоч і виглядає законсервованою, але сторони пропонують якісь виходи. Інша річ, що це супроводжується політтехнологічними «страшилками» про громадянську війну. Невже комусь потрібно насилати спецназ на товстопузих глашатаїв коаліції? Чи зможуть стати учасниками громадянської війни студенти й ПТУшники, які байдуже стоять на майданах лише доти, доки не отримають законний гонорар? Чи в Партії регіонів є інші думки з приводу «гарматного м'яса»?..

КОМЕНТАР ПОЛІТОЛОГІВ

«УМ» звернулася до політологів, які симпатизують різним сторонам конфлікту, із питанням, чи може політичне протистояння набути форм громадянської війни

Вадим Карасьов,
директор Інституту глобальних стратегій:

      — Громадянського конфлікту і, тим паче, війни не буде. Бо те, що ми спостерігаємо зараз, — це конфлікт не громадян, а партій, адже це саме їхні прихильники, мобілізовані в той чи інший спосіб, стоять зараз на майданах. Нинішнє протистояння є змаганням технологій, а не надій і сподівань, а отже, воно технологічне, а не «реальне».

      Я не виключаю, що якщо криза поглиблюватиметься, то своє слово скаже і громадянське суспільство. Тоді й справді можна буде говорити про перетворення політичного конфлікту в загрозу громадянського протистояння. Але, швидше за все, до цього не дійде. Політики, які контролюють майдани і ситуацію, — а вони її контролюють — насправді не зацікавлені в загостренні подій. Вони цей конфлікт розв'язали, вони ж і знайдуть спосіб «зав'язати» його назад.

      А те, що зараз лунають постійні натяки на можливість громадянської війни, — це насправді ніщо інше, як звичайний піар, нагнітання емоцій. Комусь дуже хочеться виглядати «миротворцями» на тлі нібито «войовничих» опонентів, от і нагнітають обстановку «для контрасту».

Андрій Єрмолаєв,

директор Центру соціальних досліджень «Софія», один із консультантів Прем'єра Януковича:

      — У даний момент я не припускаю загострення громадянського конфлікту настільки, щоб це призвело до сутичок чи війни. Але не відкидаю, що така ситуація виникне у випадку продовження підготовки та проведення напівлегітимних виборів. Тоді 28 травня в державі, найімовірніше, виникне ще більша криза і, безумовно, знову буде порушено тему федералізації і розколу країни.

      Сьогодні маємо демонстрацію з кожного боку електоральної підтримки шляхом виводу на вулиці своїх прихильників. На жаль, можемо констатувати, що час, коли [Януковичем] було запропоновано компромісний варіант, а саме — «нульовий варіант», минув. Деякі сили свідомо не захотіли ним скористатися. А тепер кризу не вирішать ані напівлегітимні вибори у травні, ані відстрочка терміну їх проведення.

      Стосовно ж українського суспільства найправильнішим був би варіант, коли б усі політичні сили, не шукаючи винних у кризі, пішли на вибори. Але для початку припинили політичну війну, вилучили всі конфліктні рішення, в тому числі, можливо, і зміни до закону про Кабінет Міністрів, створили комісію із вдосконалення Конституції, провели реформу місцевого самоврядування. Тільки після цього дійсно можна було б провести парламентські вибори, а через два місяці і президентські.