Уже минули ті часи, коли молода українська демократія викликала захоплення громадської думки Західної Європи. Фактично воно скінчилося разом зі змарнуванням історичного шансу, який давала Україні Помаранчева революція. Західний світ відвернувся від нездарних «помаранчевих» політиканів iз розчаруванням. У багатьох симпатиків революційних подій осені-2004-го тепер помітна виразна нехіть до вчорашніх героїв Майдану, навіть до Віктора Ющенка, якого його берлінські товариші назвали Гамлетом революції.
Найбільше програв у очах європейців Олександр Мороз, про якого один із німецьких журналістів написав: «Він заморозив революцію». Розрахунки Мороза на підтримку соціал-демократів Заходу не виправдались. «Та ми б його підтримали, — кажуть діячі Соцінтерну, — якби він не йшов разом з тим донбаським бандитом Януковичем». Лише польський депутат Європарламенту Марек Сівец підтримав Мороза і то тільки в його домашній газеті «Товариш», а тепер не дуже хоче згадувати той авансований комплімент. Луснула ідея Мороза і про підтримку з боку австрійських «товаришів».На цьому тлі лише Юлія Тимошенко виблискує на затемненому українському небосхилі майже неповторним успіхом.
Але це лише вступ до теми про українську кризу очима Заходу. Вихідною точкою мусить бути сьогоднішня криза ЄС, яка, за словами колишнього міністра закордоних справ Німеччини Йошки Фішера, є найбільшою від початку руху об'єднання Європи. «Це не Європа — це повний безлад», — сказав недавно мій старий приятель з Берлінського університету. Здається, що українські політичні лідери зі всіх середовищ, блоків, об'єднань і мафій усе ще дивляться на брюссельську бюрократію як на месію, що може врятувати Україну від усіх відомих і невідомих страждань. А насправді Європейський Союз переживає величезну кризу. Це і проблема відхиленої Конституції, це справа узгодження політики в енергетичній сфері, це розбіжності в оцінці політики Росії. Німеччина, яка зараз головує в Євросоюзі, хотіла б iз типовою німецькою захланістю і нетерплячістю прискорити процес об'єднання. Але це неможливо.
Є багато причин для того, щоб вважати німецький сон про прискорення об'єднання Європи так само нереальним, як давню концепцію Горбачова про «ускорєніє» «пєрєстройкі». Втім, як відомо, зовнішня політика — невід'ємна складова внутрішньої політики. Більшість демократичних країн пробують iз цієї дилеми вийти, бажано, без великих втрат довіри виборців. Найважливіша, хоч, може, тільки перехідна, причина — це відсутність зацікавленості європейськими справами у цілому колі передових держав Євросоюзу: у Франції — з огляду на президентські вибори, у Великій Британії — через кінець доби прем'єрства Ентоні Блера, в Італії — від слабкості уряду Романо Проді. Одиноким стабільним урядом є коаліційний уряд Німеччини під командою канцлера Ангели Меркель. Втім щодо українських справ і в цьому уряді немає однієї лінії, пані Меркель симпатизує радше Ющенку, а її міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр підтримує більше русофільську концепцію свого давнього шефа — екс-канцлера Герхарда Шредера, зараз чиновника Газпрому.
Також у громадській думці Німеччини на тему української кризи панує роздвоєність. Засоби масової інформації подумують про відкликання власних кореспондентів з Києва, в останній рік Україна перестала бути цікавою, «новинностворюючою», на неї дивляться радше безнадійно. Водночас, як на мене, у цьому винні й українські владці, які не хотіли зустрічатися з журналістами для обміну думками, незважаючи на те, що західні медіа не можуть цілковито замовчувати українську кризу. Отже, досить кволі голоси тих, хто переймається «українським питанням» зараз, можна розподілити на три категорії. Одна, переважно лівих поглядів засуджує рішення Президента України, розцінюючи його як незаконне і дуже небезпечне. Друга течія, досить нейтральна, вважає, що, очевидно, Янукович — ніякий не демократ, але про це Ющенко знав уже раніше, і тому його різка поведінка, яка була б більш ефективною рік і два тому, не зовсім зрозуміла сьогодні. І врешті, третя група поглядів: найсприятливіший час, щоб очистити українське політичне життя хоча б шляхом радикальних кроків.
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
