Майдан «посинів»

      Починаючи з полудня понеділка, весь посполитий люд український прикипів до телеекранів та радіоприймачів, які передавали суперечливі сигнали з будинку на Банковій, де Президент радився з коаліціянтами й опозиціонерами про те, як би їх розпустити. Всі чекали передбачуваної розв'язки: Віктор Ющенко підписує і оголошує указ про розпуск Верховної Ради, а вона у свою чергу не розходиться і (виходячи за рамки повноважень) оголошує указ Президента неконституційним. Перше звершилося близько дев'ятої вечора, друге — за півгодини по тому. Погляди звернулися на Майдан. Саме «помаранчевий» Майдан мав, на загальну думку, дотиснути регіонально-комуно-соціалістичну більшість у Верховній Раді. Одразу по голосуванні у ВР лідери об'єднаної опозиції Юлія Тимошенко, В'ячеслав Кириленко та Юрій Луценко оголосили, що об 11-й вечора вийдуть на головну революційну арену країни й звернуться до народу. Журналісти і просто кияни сподівалися почути заклик «На Майдан!», а натомість почули таке знайоме слово... «стабільність».

Стабільно, тільки стабільно!

      Самих лише журналістів зібралося на Майдані до сотні. Поза тим, збіглося кількасот найбільш поінформованих прихильників опозиції. На холод ніхто не зважав, усі розмістилися щільним колом, до якого мали зайти лідери. Нарешті з'явився «опозиційний кортеж», з якого під гучні овації вийшли Тимошенко, Кириленко та Луценко. Юлія Володимирівна  усміхалася й обома руками вітала присутніх та телеглядачів, проте після привітання всі троє діячів споважніли, і далі вираз їхніх облич був швидше рішучий ніж радісно-тріумфальний. «Я сьогодні можу констатувати, що Президент виконав свої конституційні обов'язки і оголосив указ про розпуск Верховної Ради, — оголосила пані Тимошенко. — Інакше й бути не могло». Далі лідерка БЮТ перехопила улюблену цяцьку «антикризовиків» — стабільність — і пояснила своє розуміння цього терміна: «Сьогодні в нас є можливість перевірити, хто хоче стабільності, а стабільність — це виконання указу Президента, спокійний перехід до дострокових виборів, до ведення виборчої кампанії і, як наслідок, отримання чесного результату на виборах».  «Стабільність» перейшла в опозицію: «Ми не бачимо ніяких підстав для екстраординарної ситуації в країні і для того, щоб задіювати силові структури, — заявила Юлія Тимошенко. — Я хотіла б закликати всі фракції та політичні партії, які знаходяться сьогодні у Верховній Раді, а також Голову Верховної Ради, голову уряду, голів фракцій і партій ні в якому разі не дестабілізувати ситуацію в Україні, а діяти спокійно, конституційно і виважено». Дострокові вибори, за словами пані Тимошенко, починаються автоматично після оприлюднення указу про розпуск ВР, і для цього непотрібне окреме рішення Центвиборчкому.

      Опозиційні сили підуть на вибори окремо, але як одна команда. Після виборів поводирі демократичних сил обіцяють більше не чубитися за посади, бо про все вже домовилися. «Сьогодні у нас підписано всі коаліційні угоди, які, в тому числі, регламентують нашу діяльність і після перемоги на дострокових парламентських виборах, — запевнила Юлія Тимошенко. — Нам не знадобиться жодної години для того, щоб підписувати будь-які угоди».

      В'ячеслав Кириленко зосередився на юридичному обгрунтуванні указу про розпуск Верховної Ради. «В указі є посилання на щонайменше п'ять статей Конституції, на підставі яких Президент видав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, — заявив новий очільник «Нашої України». — Крім того, всіх тих, хто у Верховній Раді встиг заявити про неготовність для себе виконувати указ Президента, застерiг, що згідно зi 106 статтею Конституції, всі укази Президента є обов'язковими для виконання. Ані Верховна Рада, ані її голова не можуть тлумачити конституційність чи неконституційність нормативно-правових актів, виданих Президентом України».

      Юрій Луценко нарешті сказав те, що всі хотіли почути найбільше: «Із завтрашнього дня на цьому місці буде встановлена сцена Майдану, яка буде дамокловим мечем над всіма тими, хто спробує зірвати демократичний виборчий процес, і далі чіплятися своїми старими кігтями за насиджені крісла Верховної Ради», — повідомив «польовий командир» Майдану-2004.

Майдан порожнім не буває

      На цьому «отці української демократії» сказали всім «На добраніч!», сіли до своїх авто і залишили Майдан. Ті, хто залишився, були розгублені. Люди готові були зайняти площу з ночі, але лідери їх до цього не заохочували. Натомість Луценко обіцяв на вівторок сцену, значить Майдан відбудеться. У суміші сум'яття й ейфорії перемогла остання, коли поруч на Хрещатику з'явилася колона чорних дорогих іномарок з «блатними» комбінаціями номерів типу «АА-АА», «222», «5588» та прапорами Партії регіонів, які стриміли з вікон. Агресивні коротко стрижені хлопці, які потім підняли прапори БЮТ, зупинили цю автоколону просто на проїжджій частині Хрещатика й взялися зривати сині полотнища Партії регіонів. З машин повиходили водії й почалося з'ясування стосунків, до якого підключилися й щойно прибулі міліціонери. Останні витіснили молодиків з дороги, а колона рушила собі далі. Ці авта бачили цього вечора ще не раз. Вони їздили Хрещатиком туди-сюди, очевидно для того, аби дратувати присутніх на Майдані. Проїжджаючи повз прихильників, опозиції голосно сигналили. Люди почали розходитися, ставало холодно й самотньо, тож до першої години ночі Майдан спорожнів.

      А вчора зранку всі очікували обіцяну Юрієм Луценком сцену. О сьомій Майдан був порожній, і за ним наглядало лише кілька міліціонерів. Сцена все не над'їжджала, і прихильники опозиції почали непокоїтися, що площу-символ Помаранчевої революції займуть біло-блакитні, які на вівторок обіцяли Києву сорок тисяч лише «завізного» електорату. О десятій ранку прес-служба Юрія Луценка повідомила «УМ», що сцену планують розгорнути ближче до обіду. Тим часом, побоювання почали справджуватися: першими, близько 11-ї години, на Майдан почали стягуватися комуністи, спочатку «окремі товариші», а потім організовано, колонами. Вони виставили десяток агітнаметів біля монумента Незалежності. Трохи згодом почали надходити й колони прихильників Партії регіонів та Союзу молоді регіонів. Вони були значно численніші, так що перейшли і на другий бік Хрещатика та зайняли місце, де зазвичай встановлюють революційну сцену Майдану. Тут вони встановили два десятки наметів. Прихильники «антикризової» коаліції збираються проводити тут безстрокову акцію «На захист конституції України». Комендант містечка, нардеп-регіонал  Владислав Лук'янов запевняє, що наметове містечко порожнім не буде, і в ньому цілодобово будуть мешкати прихильники чинної влади: «Зараз ми будемо встановлювати тут ще додаткові намети, запросимо у них наших прихильників, і будемо встановлювати сцену, — каже Лук'янов. — Ми будемо стояти доти, доки антиконституційний указ Президента Ющенка не буде скасований або Конституційним Судом, або народ сам сколихнеться й відкине узурпацію влади».

      Повторно звернувшись до прес-служби Луценка, «УМ» дізналася, що лідер «Народної самооборони» просто обмовився, кажучи, що сцена мала бути вже вчора. Насправді опозиція подала заявку на проведення мітингу на Майдані на сьогодні, 4 квітня. Що робитимуть у такому разі з наметовим містечком «регіоналів» — поки що невідомо.

КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ

Вадим Карасьов,

політолог, директор Інституту глобальних стратегій:

      — Указ Президента я оцінюю як вимушений і політично необхідний. Тому що в ситуації, коли політичні еліти не можуть знайти компроміс, не можуть домовитися, і коли в країні де-факто існує парламентська, політична і конституційна кризи, — в цій ситуації єдиним виходом є дострокові вибори.

      Президент передав право арбітра народові. Можна сперечатися, наскільки чистими та рельєфними були юридичні підстави, але суть правової підстави такого указу саме в тому, що право арбітражу передається народові.

      Щодо опонентів ідеї розпуску, то вони поводяться прогнозовано. На початку їхня реакція була емоційною та істеричною. Але потім, думаю, вони примиряться з історичною необхідністю саме дострокових виборів, бо вибори дають шлях до легітимного розв’язання ситуації. Будуть звинувачення, мітинги, війна слів, але політичної, а тим більше громадянської війни не буде. Поступово емоції вляжуться, а протестна енергетика владної коаліції буде зменшуватися. Вулична стихія та різкі заяви у бік Президента плавно трансформуються у нову виборчу кампанію.

Андрій Єрмолаєв,

політолог, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

      — Нехай указ оцінює Конституційний Суд, але сам текст мені здається дещо дивним. Навіть із точки зору семантики склалося враження, що його писав хтось із моїх колег-політологів.

      Указ Президента фактично перевів кризу політичну в кризу влади. У чому різниця? Політична криза, будучи станом конфлікту еліт, водночас не заважала приймати рішення. Були конфлікти, але система працювала. А криза влади означає, що починається війна рішень і боротьба за блокування рішень. Паралізується робота виконавчого та законодавчого секторів, вони мовби випали із конституційного поля. Вони будуть тлумачити положення законодавства, виходячи iз власних інтересів. Боюся, що ця інфекція паралічу може захопити й судову систему, і нас чекатиме обмін судовими рішеннями.

Юрій Андрухович,

письменник:

      — Узагалі-то письменникові не варто коментувати політичну ситуацію чи згадувати про неї у своїх творах, тому що на нього одразу повісять ярлик «заполітизований». Але як громадянина цієї країни, мене, природно, цікавлять ті політичні процеси, які в ній відбуваються. І, перебуваючи в цьому іншому вимірі політизованості, скажу: я стовідсотково погоджуюся з рішенням Президента. Трохи шкода, що він його прийняв лише зараз, а не на початку минулого серпня — тоді багато чого можна було б уникнути. Але, мабуть, це той варіант, коли краще пізно, ніж ніколи.

      Ці мої міркування частково випливають із переконання, що те, що починалося брутальною зрадою, не має права на тривале існування. Розпуск Верховної Ради на сьогодні — найкращий вихід із ситуації.