Учора Президент Віктор Ющенко вніс до Верховної Ради законопроект про встановлення кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору 1932—33 років та Голокосту. Віктор Ющенко наполягатиме на невідкладному розгляді цього законопроекту, повідомляє прес-служба глави держави. Крім того, вчора Президент видав Указ «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору в Україні», який містить ініціативи, дуже сміливі як для «зацикленого» на радянських пережитках суспільства.
Перші позиції указу Президента — доручення урядові в тримісячний термін розробити план заходів для вшанування жертв Голодомору. Цей план має охопити насамперед створення списків людей, які померли від штучного голоду 1932—33 років (а це гігантська і копітка робота). На основі таких списків планується укласти Національну книгу пам'яті. Окрім того, до осені наступного року в усіх містечках та селах, де українці масово гинули від голоду, мусять бути встановлені пам'ятні знаки, монументи. Згаданий в указі й пам'ятник у Києві, про який говорять щонайменше з часу приходу Віктора Ющенка до влади. Він, на переконання Президента, мусить постати до 1 жовтня 2008 року. Втім, як відомо, днями розпорядження про зведення монумента жертвам Голодомору підписав столичний мер Леонід Черновецький, і в його документі терміни окреслено дещо ширше — до осені 2009 року.
Новою є президентська ініціатива щодо «здійснення заходів з повернення в установленому порядку в Україну відповідних документів з інших держав». Ясна річ, 99% документів, пов'язаних з організацією Сталіним «со товариші» штучного голоду в Україні, зберігається у Росії. З огляду на дотеперішню практику обміну архівами і культурними цінностями, виконати таку роботу буде надзвичайно складно.
Згадує Президент Ющенко в указі й необхідність влаштувати низку заходів за кордоном, щоб схилити світову думку до цілковитого визнання Голодомору геноцидом українського народу.
А найсміливішою вказівкою глави держави є демонтаж пам'ятників та пам'ятних знаків особам, які причетні до організації та здійснення Голодомору, й політичних репресій в Україні, а також перейменування вулиць, площ та населених пунктів, які носять і досі імена кривавих ленінців-сталінців. Отже, нарешті, по шістнадцяти роках незалежності, влада робить бодай спробу засудити комуністичне минуле, ліквідувавши його монументальні тотеми. Можна передбачити, що ця пропозиція викличе хвилю бурхливих дискусій серед гранично старшого покоління прихильників Компартії, «вітренківців» та частини догматичних «регіоналів».