«Домове» завдання

      Справа з поверненням українській громаді Українського дому в польському Перемишлі нарешті зсунулася з мертвої точки. Міська рада Перемишля після довгих нарад та вагань дала довгоочікуване «добро». Для всіх було очевидним, що справа повернення  Українського дому була повністю узалежнена від побудови Польського дому у Львові. Проте львівський магістрат не квапився з розв'язанням проблеми, побоюючись «провалу» перемовин у Польщі, і, відповідно, «тягнув гуму». Подібним займалися й поляки. Відтепер же, після жесту доброї волі перемишльців, «геополітичний м'яч» опинився на полі України, точніше міської ради Львова та мера Андрія Садового, котрі повинні якнайшвидше запропонувати ділянку чи будинок у центральній частині міста, щоб «пригріти» львівських поляків.

      Так виглядає, що формальний бік справи має бути повністю залагоджено до 28 квітня, себто до 60-х роковин депортаційної  трагедії польського українства — акції «Вісла». Щоправда, не можна виключати й ускладнень, адже чимало львівських депутатів мають особливу візію польсько-української «приязні», нещодавно «підкріплену» витівкою польських поліцейських із прикордонного Ряшева. Ті досхочу позбиткувалися над галицькими депутатами, котрі вночі верталися з офіційної поїздки до Вроцлава. Польські стражі законності спинили їхню автівку за порушення правил дорожнього руху й намагалися відправити депутатів додому на автобусі. Відтак Львівський магістрат  вручив польському генконсулу «офіційну ноту», побачивши у гіперприскіпливості поліцейських антиукраїнський присмак.

      Отже, минулого тижня міська рада Перемишля звернулася  до президента Польщі, голови уряду, а також парламентаріїв Перемишльсько-кроснєнського округу за «підтримкою дій, спрямованих на розв'язання майнових справ, пов'язаних із клопотанням Об'єднання українців Польщі про передачу  нерухомості по вулиці Тадеуша Костюшка, 5».

      Історія цього «яблука розбрату» непроста. Український народний дім у Перемишлі був збудований у 1904 році коштом української громади й виконував «українську культурну місію» — там містилися театр, бібліотека, спортзал та крамнички. По масових депортаціях українців та репресіях проти українців,  до 1956 року він не функціонував. У 1958 році Дім став державною власністю, а у 2004-му перейшов у комунальну власність. Половину будинку орендувало Об'єднання українців Польщі, оплативши навіть його ремонт. Але міська влада такого «взаємозаліку» не визнала, і згодом претензії сягнули астрономічних розмірів — влада Перемишля почала навіть прицінюватися до нерухомості Об'єднання. Це все на певний час паралізувало життя українців. Водночас «справу Домів» умонтовано в цілий комплекс реліктів польсько-українського нерозуміння, котрі старанно консервувалися обома сторонами впродовж усіх років незалежності обох країн і лишень завдяки відкритості президентів Ющенка і Качинського отримали шанс на цивілізоване розв'язання. І попри те, що «проблемних питань» чимало, саме справа Українського дому в Перемишлі та Польського — у Львові могла б символізувати прощання з добою фальшивих посмішок та офіціозу взаємних вибачень доби Кучми—Кваснєвського.