Кілька тисяч прихильників опозиції зібралися в неділю в Мінську з нагоди Дня свободи. Міліція оцінила кількість учасників акції в 3—4 тисячі осіб, організатори — в 10 тисяч. Кордони міліції не пустили демонстрантів до Жовтневої площі в центрі столиці, де мало відбутися святкування за участі послів усіх країн ЄС та США, акредитованих у Білорусі. Зіткнення маси опозиційного люду з кордонами міліції спричинило сутички. Десятки демонстрантів були побиті, зокрема і лідер демократичних сил Олександр Мілінкевич та його дружина. Білоруська міліція також побила депутата Сейму Польщі від правлячої партії «Право і справедливість» Малгожату Госєвську та журналістку польської інформагенції ПАП Божену Кузавінську. «Це дуже специфічний спосіб відзначення свята незалежності», — так прокоментував у інтерв'ю ПАП побачене побоїще посол Німеччини в Бiлорусі Мартін Хекер.

«Лижники», — подумав би Штірліц із відомого анекдота, побачивши цієї неділі на Хрещатику зо три десятки людей, які на лижах долали суху асфальтову п'ятдесятиметрівку. Але це були не лижники, а «взуті» в лижі учасники фестивалю «Білоруська весна», які з таким скреготом протестували проти наміру Президента Віктора Ющенка відвідати невдовзі Мінськ і вести діалог з тамтешнім «бацькою» Олександром Лукашенком. Чому пробіг лижний? Та тому, що в Білорусі в останнє десятиліття у всіх лижних кросах перемагає президент Лукашенко, пояснюють організатори. До речі, організаторами виступила група громадських активістів, які не належать до жодних політичних партій. Лижі ж вони шукали по всіх знайомих і друзях.

Позавчора прем'єр-міністр Вірменії Андранік Маркарян несподівано помер вiд інфаркту. Йому було лише 55 років. Прем'єр помер у своїй квартирі приблизно о 12.20 за московським часом. У жовтні 1999 року в Єревані він переніс складну хірургічну операцію з аорто-коронарного шунтування. В наступні роки Андранік Маркарян неодноразово лікувався в Єревані та за кордоном у зв'язку з проблемами серцево-судинної системи.

Справа з поверненням українській громаді Українського дому в польському Перемишлі нарешті зсунулася з мертвої точки. Міська рада Перемишля після довгих нарад та вагань дала довгоочікуване «добро». Для всіх було очевидним, що справа повернення Українського дому була повністю узалежнена від побудови Польського дому у Львові. Проте львівський магістрат не квапився з розв'язанням проблеми, побоюючись «провалу» перемовин у Польщі, і, відповідно, «тягнув гуму». Подібним займалися й поляки. Відтепер же, після жесту доброї волі перемишльців, «геополітичний м'яч» опинився на полі України, точніше міської ради Львова та мера Андрія Садового, котрі повинні якнайшвидше запропонувати ділянку чи будинок у центральній частині міста, щоб «пригріти» львівських поляків.