Весна. «Галочки» прилетіли

      Погожого недільного дня журналісти «УМ» вибралися на прогулянку. Однак політика й робота не дають про себе забути навіть у вихідний день. Тож автори цих рядків неочікувано для себе отримали нагоду не лише подискутувати на тему НАТО і ЄЕП, а й, хоч і «з боєм», висловити з цього приводу свою громадянську позицію. А все завдяки Комуністичній партії України, яка саме проводила в Києві «референдум за народною ініціативою».

 «Нєт! На ето я пойті нє могу!»

      Біля станції метро «Дружби народів» — червоний агітаційний намет. Збоку — надпис «З людьми і для людей» та логотип Компартії; скріпками пришпилений папірець формату А4 з красномовним закликом: «Кияни! Що ви обираєте: загибель ваших синів у далеких країнах за інтереси американських товстосумів, ганебну славу спадкоємців Гітлера — чи надійний мир та процвітання в союзі з братніми слов'янськими народами? Мир чи війна? Добро чи зло? ЄЕП або НАТО? Дайте відповідь на референдумі 25 березня! Не стійте осторонь — йдеться про долю ваших дітей!».

      Біля намету — групка людей літнього й дуже літнього віку: розбирають «бюлетені», тремтячими руками ставлять у них позначки і вкидають у велику картонну коробку — слід розуміти, урну для голосування. Виконавши свій «громадянський обов'язок», не розходяться, а голосно обговорюють «ужас, лєтящій на крильях НАТО», ностальгують за часами «союзу нєрушимого» тощо.

      Помітивши, як ми з цікавістю розглядаємо заклик до голосування (і, вочевидь, не почувши, як обурюємося його маніпулятивністю щодо протиставлення «добра» і «зла»), дідусь на роздачі лагідно цікавиться, чи не хоче «молодьож» і собі проголосувати. Ми, звісно, хочемо. Записавши прізвище, ім'я та по батькові до реєстраційного аркуша, кореспондент «УМ» отримує в руки жаданий бюлетень (жодних номерів чи інших реквізитів на листку простого сірого паперу немає). Запитань два: «Чи підтримуєте Ви курс Президента В. Ющенко на вступ України в НАТО?» та «Чи підтримуєте Ви відновлення і зміцнення взаємовигідних економічних зв'язків України з Росією, Білоруссю і Казахстаном (оце так «слов'янський народ»! — Авт.) у рамках Єдиного економічного простору?». Цікаво, що після запитання про НАТО першим іде варіант відповіді «Ні, я не підтримую», а про ЄЕП — «Так».

      Дідусь-роздатчик пильно стежить за процесом (а як же таємниця волевиявлення?). Після першої позначки поправляє окуляри й нахиляється нижче. Друга позначка ставить його у глухий кут. Тю, та ця молодьож просто не розуміє, що до чого! Дід ще лагідно, але вже трохи роздратовано притримує бюлетень: «Та ні, ви ж не там поставили «галочку»! Дивіться, треба ось тут і тут!» (себто у квадратиках «не підтримую НАТО» і «підтримую ЄЕП», відповідно)».

      Та ні, кажемо, все правильно — хочеться проголосувати за підтримку курсу Президента на Європу і проти вступу України до ЄЕП. «Та ви що?! Так не можна! Так я не дам! Ви псуєте голосування!» — від обурення в старого трусяться руки, якими він активно вириває у «неправильного» голосувальника нещасний бюлетень, ризикуючи розірвати його навпіл. «Зачекайте, у вас тут референдум чи що? Це моя думка, і я хочу її висловити!» — журналіст «УМ» тягне папірець у свій бік із наміром вкинути його до «урни». Комуніст в окулярах навісніє: «Ви взагалі хто?! Я — Юрій Митрофанович Кисельов, а хто вам дав право тут хуліганити й фотографувати?!»

      «Це провокатори, це спланована провокація!» — приходять йому на підтримку дідусі-бабусі, оточивши несвідомих «УМівців». Журналістські посвідчення й риторичні запитання про те, навіщо ж у бюлетені два варіанти відповідей, якщо відзначати можна тільки один, не допомагають. Однак поки частина «УМної» компанії встрягає в дискусію з розпашілими пенсіонерами, іншій таки вдається вкинути злощасний бюлетень у коробку (сердешному Юрію Митрофановичу вочевидь потрібен валідол).

      Конфлікт поколінь розв'язує ще одна «комуністична» жіночка з іншим реєстраційним аркушем у руках. Вона відводить нас убік і запевняє, що «все нормально»: референдум справді вільний і проголосувати може кожен — так, як хоче. На цьому й розходимось, вирішивши, що однієї висловленої думки на цій точці з нас цілком досить. Натомість із боєм до «урни» пробивається ще один сторонній молодий чоловік-прибiчник  північноатлантичної інтеграції...

«Навіщо вам у НАТО, де криваві гроші Юлі?»

      Далі шукаємо комуністичні осередки демократії вже свідомо. І знаходимо біля метро «Печерська». Антураж той самий: урна, групка пенсіонерів... Морально підготувавшись до протистояння, прямуємо до «кабінки». Беремо бюлетень на інше прізвище, ставимо позначки — звісно, знову «не туди». «Постривайте... ви ж не те пишете — це «за» НАТО, а не проти!» — вказують «уболівальники». Знову терпляче пояснюємо, що все «туди» й «те». Суперечку про тиск на учасників голосування навіть не починаємо — щоб поберегти нерви й собі, й людям. На диво, вкинути папірець до ящика ніхто не заважає — пенсіонери, проводжаючи його поглядом, тільки скрушно хитають головами. Єдине запитання: «Ну чому, чому ви проти Білорусі?»...

      Однак зберегти нервові клітини в цілості таки не вдається: дискусію розпочинають активна й досить молода порівняно з іншим «червоним контингентом» жіночка й чоловік зі стійким амбре перегару. Останній, втім, після прохання не травити атмосферу алкогольними випарами швидко ретирується: «Та що ви, я ж просто на Дніпро ходив, водочки трохи випив, я тут живу поруч — заходьте, разом по стопочці опрокінєм» (на відміну від усіх інших співрозмовників — винятково російськомовних — любитель прогулянок на Дніпро говорить суржиком).

      Жінка виявляється значно більш непримиренною і за дві хвилини встигає змалювати журналістці «УМ» усі «жахи» вступу до НАТО: «Ви хочете Югославію? Ви хочете, щоб знову війна почалася? Та я пам'ятаю післявоєнні часи — тоді на вулицях стільки жебраків, як зараз, не було, все чисто було! Ви знаєте, що у вашій хаті чужа людина розпоряджається — в Україні сидить Президент, якого НАТО поставило, і вказує вам, що робити! Ви газету «2000» читали — це міжнародна газета, там написали про те, як Юля мільярди в держави вкрала, навіщо вам потрібні ці криваві гроші?! А тим часом у Севастополі жінка ледве животіє, яка в концтаборі сиділа» — тощо.

      Поруч в інше вухо голосно кричав старий, який «сидів у концтраборі — і це не німці мене туди посадили!». Запевняв, що на дорогах України щороку гине в чотири рази більше людей, ніж протягом усієї війни СРСР з Афганістаном. На пропозицію провести референдум ще й проти доріг тільки обурено махнув рукою...

      Плідна дискусія завершується грізним запевненням активної жіночки: «Не тратьте, шановний, на цю молодь сили — вони дурні». І вже до нас: «Це ж вам у цій країні жити! Ви ще на власних помилках побачите, яке це горе (чи то життя, чи то вступ до НАТО. — Авт.)».

«Спасибі, що сказали, як не хочете в ЄЕП»

      І на тому спасибі. Адже жити тут і справді нам — молодим. Чому ж тоді вони — хай досвідчені й зазвичай мудрі, але вже на «зимовому» етапі свого життя хочуть обрати за нас наше майбутнє?

      Для об'єктивності варто зауважити, що таким чином комуністичний «референдум» проводився не всюди. На «агітпункті» біля метро «Університет» люди в агітаційних «фартухах» Компартії не лише вмовляли нас проголосувати, а й наголосили: обирати варіант відповіді повинні ми самі». Ще й подякували: «Це ваша позиція, і спасибі вам, що ви її висловили». Щоправда, тут процес організовували переважно дядьки, а не діди.

      Приємно, що й у КПУ трапляються люди, які дають іншим право на висловлення своєї позиції. Мабуть, саме завдяки таким комуністам результати референдуму в Києві виявилися хоч і розгромними для НАТО, але все ж далекими від, скажімо, підсумків аналогічних заходів у Криму чи Севастополі (там, за даними Компартії, проти вступу України до НАТО висловилися, відповідно, 98,7% та 99,56% опитаних.

      Як повідомила вчора прес-служба КПУ, у Києві вступ нашої держави до Північноатлантичного альянсу заперечили 84,5% учасників референдуму, а підтримали зовнішньополітичний курс Президента Ющенка — 15,5%. Водночас за повноправну участь України у формуванні ЄЕП віддали голоси 79% учасників опитування, а проти — 21%. При цьому загальну кількість тих, хто проголосував, КПУ не вказує. Дізнатися про це в офісах київських комуністів «УМ» учора не вдалося — телефонні номери відповідали короткими гудками.