Юрій Костенко: Кучма як кандидат у Президенти не має шансів ні на всенародних, ні на парламентських виборах

24.12.2003
Юрій Костенко: Кучма як кандидат у Президенти не має шансів ні на всенародних, ні на парламентських виборах

      Народний депутат Юрій Костенко, голова Української народної партії і заступник лідера блоку «Наша Україна», — в політиці людина досвідчена і «розкручена». Інженер за освітою, він пригадує, як його політична кар'єра почалася наприкінці 80-х, коли, працюючи в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона над вивченням фізико-хімічних процесів взаємодії плазми, він усвідомив економічну неефективність командно-адміністративної системи. В 1989 році Костенко приєднався до інститутського осередку Руху за перебудову.

      Вiн знав, чого хотів: ефективної ринкової економіки, західних стандартів життя і добробуту для незалежної України. Певно, через кільканадцять років поневірянь в незалежній державі про ті мрії згадувати не так уже й весело, але колишній «рухівець» каже, що досі хоче того самого. Тому в політиці його Українська народна партія задекларувала не лише курс на Європу, а й конкретну мету — інтегруватися до Європейської народної партії. До таких амбіцій «костенківців» неоднозначно ставляться і в «Нашій Україні», і в опозиції. Та ми з Юрієм Івановичем говорили не лише про партійні проблеми, бо хiба можна сьогодні оминути конституційну реформу, переговори щодо єдиного кандидата від влади й опозиції?

 

«Завдяки зміні назви УНП вдалося повернути в політику активних «рухівців» зразка 89-го року»

      — Українська народна партія майже рік існує під цією новою назвою, проте досі її краще впізнають як колишній Рух Костенка, а не УНП. Ви як лідер відоміші, «розкрученіші», ніж партія. Поясніть, навіщо було вкладати ресурси й зусилля в нове партійне ім'я?

      — У суботу на з'їзді я підбив підсумок 11-місячної діяльності партії з новим політичним обличчям — є дуже цікаві результати. Соціологічні служби (а це ті, яким довіряє «Наша Україна») провели опитування в дев'яти областях і побачили, що рівень обізнаності виборця щодо Української народної партії є досить високим. При цьому від 28 до 44 відсотків опитаних або повністю довіряють, або швидше довіряють, ніж не довіряють УНП.

      — Тобто ви змінили бренд, щоб підняти рівень довіри до вашого політичного «продукту»?

      — Не зовсім. Рівень впізнаваності інших партій, наприклад Народного руху, перевищує рівень впізнаваності УНП. Багато людей справді не знають, що є така Українська народна партія, але при цьому рівень довіри до нас такий самий, як рівень довіри до НРУ. Фактично не пройшло й року, як за рівнем популярності УНП зрівнялася з Народним рухом, який має 15-річну історію. Але резерв довіри у нас набагато більший, бо багато людей справді не знають, що є така партія. Тобто за 11 місяців завдяки зміні назви і політики ми маємо колосальний приріст популярності серед виборців.

      — Чому це так раптово відбулося?

      — Не раптово. Після минулого з'їзду наша партія «пішла» в народ. Ми не чекали, поки про нас щось покажуть по УТ-1, а самі спустилися на «низи»: депутати Верховної Ради, голови обласних організацій поїхали в райони, в селища і села, де діють партійні осередки і де можна безпосередньо поспілкуватися з людьми, почути реальні проблеми тих, хто за нас голосував. Відбувся швидкий структурний ріст партії: за даними Мін'юсту, УНП належить до дев'яти найбільш структурованих партій в Україні і за цим показником є лідером у блоці «Наша Україна». А структури — це вплив на мiсцях. Це привело до того, що виборці нас почали помічати, прислухатися і приєднуватися до УНП. Тому я переконаний, що Українська народна партія має всі шанси до 2006 року стати найпопулярнішою серед правоцентристських партій (варіант+: і сприяти популяризації єдиної партії, якщо ми створимо її на основі «Нашої України»).

      Свідченням того, що зміна назви має позитивний ефект, є те, що до нас почали повертатися люди, які раніше не йшли в Рух. До УНП приєдналася ціла плеяда відомих людей, зокрема екс-посол в США та Румунії Антон Бутейко, колишній міністр охорони здоров'я Юрій Спіженко, перший директор агентства УНІАН Михайло Батіг, депутати Верховної Ради першого скликання академік Голубець та Орест Влох, до речі, перший голова Народного руху України за перебудову у Львівській області. З нами об'єдналися 12 обласних органiзацiй ДемПУ. Це дуже потужний сигнал того, що ми на правильному шляху.

      — Зростання популярності відбулося і на сході, чи лише на заході України?

      — Так, нам частково вдалося зняти «рухівський» бар'єр, який існував у центрі та на сході України. Наприклад, протягом цього року чисельність організації у Харківській області зросла майже в 10 разів. Справді, там з'явився новий лідер, колишній мер Миргорода, але не тільки це: в УНП ідуть із задоволенням.

«На відміну від опозиції владні клани не зможуть узгодити єдиного кандидата»

      — З'їзд УНП висунув Віктора Ющенка у президенти і підтримує його як єдиного кандидата від опозиції, водночас ви неодноразово заявляли, що влада на противагу не зможе запропонувати свого єдиного кандидата. Ви не припускаєте, що «донецькі», дніпропетровці й СДПУ(о) домовляться між собою? Наприклад, ми вже бачимо узгодження дій між «донами» і об'єднаними соціал-демократами, які, схоже, погодили кандидатуру Віктора Януковича...

      — Ніхто з трьох кланів не зацікавлений, щоб висуванець одного з них мав повноту влади в Україні, бо інші два, за відсутності правопорядку, наражаються на небезпеку бути знищеними. В економічному плані. Хоча декому, можливо, загрожує і фізичне знищення. Утрьох вони ніколи не домовляться. Сьогодні кажуть про Януковича, але чомусь по засобах масової інформації починають інтенсивно розкручувати зовсім інше прізвище — Георгія Кірпи.

      — Кандидатуру Леоніда Кучми ви взагалі не берете до уваги?

      — У тому, що Кучма не буде новообраним Президентом, я не маю сумнівів. Його ніхто не обере ні на загальнонародних, ні тим більше на парламентських виборах. Його «здадуть», і він це чудово знає. Усвідомлюючи, що в разі приходу до влади будь-кого з висуванців кланів його старість буде, дипломатично кажучи, нервовою, саме тому Президент грає у цю гру із конституційними змінами.

      У влади є один варіант, який міг би «проштовхнути» Президент, — запропонувати на «спадкоємця» кандидатуру спікера Володимира Литвина, як це було із «Єдою». Чомусь же саме Литвин, а не Янукович чи Сергій Тигіпко, очолив блок «За єдину Україну!». Тому що це — людина, найбільш наближена до Президента і водночас рівновіддалена від кланів, на неї тоді всі погодилися. А ті, кого називають сьогодні, — малоймовірні кандидатури.

      — Литвин заперечує свої наміри і бажання балотуватися. Окрім того, у нього не найкращі стосунки зі своїм наступником в Адміністрації Президента, особливо після останньої ротації у керівництві парламенту, коли він не пішов на зміну голів парламентських комітетів, як того хотіла СДПУ(о)...

      — Я кажу про потенціал. Президент ще не сказав слово. Він, як той вуж на пательні, викручується, мовляв, домовляйтеся там самі, я не втручаюся в процес... Звичайно, він своє слово ще скаже, чітко і зрозуміло, так, як це зробив Борис Єльцин стосовно Путіна. Але відбудеться це, можливо, навіть в останній день реєстрації претендентів на посаду Президента.

      — Якщо Президент у такій непростій ситуації, є якісь спроби вести з ним діалог з боку опозиції?

      — Ми багато разів пробували вести переговори, про це повідомлялося в пресі, але скоро вже буде рік, як ми не зустрічаємося.

      — Водночас Ігор Юхновський, член політгрупи УНП фракції «Наша Україна» в парламенті, нещодавно зустрічався з Кучмою разом з іншими українськими академіками. Знаєте, якою була мета цього походу?

      — Кучмі вручили два листи. Один констатував той важкий стан, який є у державі, і пропонував Президентові стати ініціатором того народного «круглого столу», під час якого можна було б вислухати всі думки, піти до політичного примирення і провести у демократичний спосіб вибори наступного року. У цьому була суть, як ви кажете, «походу» академіків. Але на сьогоднішній день Президент не здатний це робити, бо він є надто залежним від цих кланів, які створювалися за його потурання.

«Блок «Наша Україна» зможе створити одну партію, якщо це будe демократичне об'єднання, а не переділ портфелів»

      — Якщо проводити паралелі з Росією, то в них на парламентських виборах влада перемогла тільки завдяки тому, що люди втомилися жити в постійному очікуваннi змін на краще і розчарувалися в націонал-демократах. Чи не станеться так в Україні, де демократичні сили також розпорошені?

      — Думаю, у нас так званий «російський сценарій» неможливий, бо, попри роз'єднаність демократичних сил, демократичний електорат навіть із дещо різними ідеологічними нахилами у нас об'єднався. Це дуже важливо. Соціалісти , БЮТ і «Наша Україна» фактично погодилися, що має бути один кандидат. Якщо Ющенко має найвищий рейтинг, то зрозуміло, що цим кандидатом має стати Ющенко.

      Та навіть якщо не буде єдиного кандидата, на цей раз народ не розпорошиться між лідерами, а скаже іншим: «Об'єднуйтеся, або за вас голосувати не будуть». Я також балотувався, тож чудово знаю ці аспекти. Перше, що кидали в обличчя на виборах 1999-го, це питання, чому ми з Удовенком ішли різними фронтами.

      Зараз ціна поразки буде ще більшою, тому лідери не зможуть розвести виборця по різні боки барикади. Юлію Тимошенко й Олександра Мороза запитуватимуть: «Чому ви не об'єдналися із Ющенком? Які у вас із ним протиріччя? Чому ви ділите портфелі, не досягши головного — зміни влади в Україні?» Тому рано чи пізно Мороз, Тимошенко і, можливо, деякі політичні партії більшості об'єднаються в одну демократичну коаліцію і підтримуватимуть одного кандидата.

      — Цьогорічний досвід УНП показує, що творити партію з нуля, під новою назвою, вигідно. Тоді чому ви послідовно виступаєте проти створення з «чистого аркуша» політсили замість блоку?

      — Не плутаймо дві речі. Наші витоки йдуть із 1988 року. Більшість із тих, хто стояв коло відродження кінця 80-х — початку 90-х, є в УНП — Павличко, Драч, Голубець, Влох, Заєць, Черняк, Мовчан і десятки інших. Тобто свій політичний родовід ми починаємо не з січня цього року, це не чистий аркуш, — за нами реальна боротьба за українську незалежність, формування партійної ідеології і — що не менш важливо — партійних структур. Тому, коли сьогодні кажуть: «Давайте сідати за стіл і обговорювати ідеологію майбутньої партії, яку повинна мати «Наша Україна», — звучить смішно, бо процес політичної структуризації суспільства починається не сьогодні, він уже фактично завершується, бо триває 15 років. Сьогодні головні політичні гравці добре відомі виборцю. Пригадайте, на минулих виборах із тридцяти трьох партій і блоків виборець обрав лише шість реально існуючих. Жоден бренд на кшталт «Жінки за майбутнє», «Озимі» чи «ярові» не спрацював.

      Політичні сили, які зараз визначають політику в Європі, багато разів змінювали назви, роблячи їх більш привабливими для виборця. Ті ж німецькі соціал-демократи, які зараз при владі, починали як робітничий рух, потім — майже як комуністичний рух, потім провели кілька партійних реформ і пристосувалися до сучасної соціал-демократії, повністю змінивши свою програму. Те саме робимо ми.

      — Але процес створення єдиної партії на базі блоку «НУ» фактично розпочався. Водночас активізацію УНП часто розцінюють як самостійну гру, спрямовану на те, щоб «уникнути» єдиної партії... Чому ви вважаєте, що об'єднуватися слід не до, а після президентських виборів?

      — Немає проблем об'єднатися у демократичний спосіб в одну партію — чи то на основі «Нашої України» чи то, створивши ширшу коаліцію, до якої могли б приєднатися такі правоцентристські сили, як «Собор». Для цього потрібно ухвалити рішення керівних організацій про об'єднання в одну партію і дати партійцям «вольну» об'єднуватися самостійно. Тоді цей процес почнеться «знизу», без нашого втручання. У місцях, де почалася активізація нашої партії, уже приходять представники інших партій, у тому числi блоку «Наша Україна» і кажуть: «Ми хочемо з вами об'єднуватися». Проте я забороняю головам обласних організацій це робити, щоб знову не було звинувачень, що Костенко «поглинає структури».

      Проблема в іншому. Інколи хочуть не об'єднуватися, а просто ділити портфелі. Тому я на з'їзді підкреслив, що УНП не висуватиме жодних вимог щодо партійних портфелів і місць для наших лідерів: якщо цей процес відбуватиметься у демократичний спосіб знизу, ми хоч сьогодні готові іти в об'єднання без довгих дискусій, круглих столів, комісій тощо.

«Якою бути конституційній реформі, має вирішити народ, а не залякана «більшість»

      — На ваш погляд, домовленості між «більшовиками» і комуністами щодо змін до Конституції — це всерйоз і надовго?

      — Схваливши рішення на пленумі, комуністи тим самим підтримали антинародний режим, тобто ініційовану владою конституційну реформу. Проект Медведчука—Симоненка—Гавриша формально передбачає вибирати Президента парламентом після 2006 року, але там не сказано, що буде робити в межичасся діючий глава держави. Якщо уявити, що в лютому схвалять нову Конституцію, де право обирати Президента передається парламентові з 2006 року і нічого не буде сказано про зміну чинного Президента, це означатиме продовження повноважень Кучми до 2006 року.

      Тобто заяви комуністів про те, що в наступному році будуть парламентські вибори,  не збігаються з тим, що записано у проекті, який виноситимуть на голосування. Про це комуністи не кажуть, вони сьогодні торгуються. Вони навіть не вимагають схвалення закону про пропорційні вибори на цій сесії, обіцяючи натомість стати в «бойову стійку» на наступній сесії, коли «конституційний» законопроект для остаточного схвалення потребуватиме 300 голосів. Але особисто я не вірю комуністам і маю на це підстави. Вони із 2002 року обіцяли нам стати в «бойову стійку» уже п'ять разів, починаючи від висунення одного кандидата від опозиції...

      — Якою буде відповідь опозиції на спробу прийняття конституційної реформи? Традиційно обмежитеся блокуванням трибуни?

      — Зміни до Конституції передбачають дуже жорстку процедуру, зокрема, особисте голосування кожного депутата, фіксація, хто відсутній, наявність можливості кожному, хто має застереження до змін Конституції (а таких у нас 120), обгрунтувати свою думку — ми це жорстко контролюватимемо й вимагатимемо дотримання регламентної процедури.

      Ми наполягаємо, що розпочинати конституційні зміни треба з ухвалення рішення Верховної Ради про проведення референдуму. Нехай виборець скаже, чи згоден він своє право обирати главу держави віддати парламенту. Ми вважаємо, що народ має обирати главу держави, — цю ідею, згідно із соцопитуваннями, підтримує 80 відсотків виборців. Це є той наш потенціал, який не дозволить владі залишитися при своїх кріслах без виборів, через політичні маніпуляції.

      Сьогодні йдеться лише про 226 голосів. Коли на наступній сесії йтиметься про 300 голосів, потрібних для проведення змін до Конституції, ми звертатимемося за підтримкою до народу, бо саме народ є єдиним джерелом влади і він має вирішувати, якою бути владі в Україні.

      — А чому б не піти на переговори з «більшістю»? Там же є багато незадоволених конституційною реформою. Ті ж мажоритарники, які проти закону про пропорційні вибори, який знищить їхні округи...

      — Те, що конституційні зміни нікого не влаштовують, ми знаємо. Депутати «більшості», не лише мажоритарники, а й пропорційники, самі до нас підходять і кажуть: «Хлопці, блокуйте, бийте нам фізіономії, але не допускайте змін до Конституції». При цьому вони будуть голосувати за ці зміни, бо іде тиск, бо в разі непокори завтра знищать їхні підприємства, зруйнують бізнес.

      Та я переконаний, що хто б що не робив, а народні вибори Президента в наступному році будуть, і виграє на цей раз — вперше за новітню історію України — представник демократичних сил. Це відкриє зовсім інші перспективи для розвитку нашої держави. Наступний рік нарешті принесе Україні те, за що вона боролася, але що не вдалося зробити у 1991 році після проголошення незалежності. Це моє бачення і мій політичний прогноз.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>