Польща зазнала потужного удару інформаційної бомби, отримавши можливість долучитись до таємниць військової розвідки — Військових інформаційних служб (WSI). Минулої п'ятниці президент Лех Качинський своїм указом оприлюднив рапорт з усебічним аналізом діяльності польських «джеймсів бондів» комуністичного розливу. Цей рапорт навіть було розміщено на інтернет-сайті президентської канцелярії. «УМ» провела детальний аналіз цього цікавого документа, котрий до болю нагадав реалії України.
«Постой, паровоз. Нє стучітє...»
З рапортом, що налічує 374 сторінки, попередньо ознайомилися прем'єр і спікери обох палат парламенту. І те, що застережень не виникло, свідчить про продуманість цього сміливого, але неоднозначного кроку, позаяк одразу по публікації з'явилася інформація про судові позови проти авторів рапорту.
Безпосереднім автором рапорту є голова верифікаційної комісії розвідки Антоні Мацеревич. У цій справі Мацеревича підтримував колишній генпрокурор Польщі Збігнєв Васерман (зараз — міністр-координатор польських спецслужб). Рапорт рясніє низкою прізвищ, резонансних для Польщі, але маловідомих в Україні. Серед інших опинилися навіть член колегії Інституту національної пам'яті, віце-голова «Орлену», керівники телебачення та газет. Щоправда, майже всі фігуранти усіляко заперечують свою співпрацю зі спецслужбами, наголошуючи, що свого часу говорили на міжнародні чи інші теми з людьми, котрих не могли запідозрити у «вивідуванні».
Рапорт цей дехто називає тріумфом справедливості — адже це перша спроба на теренах колишньої «соціалістичної зони» поставити крапку не лише на злочинах комуністів, а й розгребти кубельце, сплетене за умов «незалежності». Президент Качинський свідомо взяв на себе колосальну відповідальність, наважившись на оприлюднення прізвищ офіцерів польського ГРУ, вкорінених у комуністичну систему та безпосередньо залучених до корупційних оборудок «польського кучмізму». А це означає, що заанонсовані злочини необхідно буде розслідувати. І до цюпи когось запроторити. А це достойники найвищого гатунку. Серед фактичних звинувачених у потуранні розвідницьким «витівкам» — і два колишні президенти, Лех Валенса і Александр Кваснєвський, позаяк WSI де-юре підпорядковувалася президентові.
Водночас, як припускає чимало втаємничених, зокрема і віце-прем'єр Анджей Леппер, можливо, рапорт мав і «подвійне дно», себто була і частина, яка пішла до винятково внутрішнього використання канцелярією нинішнього президента.
Польська розвідка Росії
Після приходу до влади братів Качинських у Польщі стало улюбленою темою обмусолювати в мас-медіа пов'язаність того чи іншого політика зі спецслужбами. Але саме Мацеревич провів ниточку далі, аж до білокам'яної, запідозривши польських розвідників, котрі здобули освіту в Москві у ГРУ та КДБ, щонайменше у лояльності до колишньої імперії.
«WSI створено на базі кадрів, виокремлених з грона офіцерів, сформованих у СРСР. Вони посідали у WSI ключові посади, завдяки чому визначали напрямки їх діяльності», — йдеться у рапорті. За даними відповідної верифікаційної комісії, від початку 70-х років до 1989 у спецшколах СРСР перебувало на навчанні щонайменше 800 офіцерів із Польщі. Загалом же закінчували різнопланові курси в радянській столиці близько 3000 військовиків. Це, на думку комісії, дозволяло Москві підтримувати рівень «контролю та інтеграції» спецслужб «соціалістичних братів». Контроль був повним, адже поляки перебували не лише під пильним наглядом викладачів, — також їх прослуховували та «відстежували». А згодом, радше всього практикантів вербувало КДБ чи ГРУ. Щонайсумніше, вважають автори рапорту, подібні вишколи мали місце навіть у 1992—93 роках. Більше того, як твердить згадана комісія, «у 1994 —1996 ГРУ і КДБ провели дії, спрямовані на поновлення контакту з особами, раніше завербованими, а також на вербування серед громадян Польщі нової агентури».
Тож мережа колишніх московських практикантів, за десятиліття досягнувши певних посад, у 1989 — 2005 роках володіла «інформацією, що становила таємницю розвідки і контррозвідки WSI... це було загрозою для безпеки держави, ... відбулася ізоляція польських служб безпеки в НАТО». На початку 2006 року таких нарахували аж 38 осіб. Відтак польське ГРУ «було неспроможне до ведення ефективної контррозвідувальної роботи. За весь період свого існування не затримали жодного російського шпигуна. Усі успіхи на цій ділянці були наслідком діяльності цивільних служб. Навіть самі представники WSI піддавали сумніву доцільність цієї служби».
Зрозуміло, були й спроби внутрішнього очищення розвідки, зокрема наприкінці 90-х. В одній з тогочасних аналітичних записок iшлося: «...Служби ці не заслуговують довіри, головним чином через кадри, вплутані в нез'ясовані стосунки зі Сходом». Ця службова ж записка з березня 1999-го прямо твердить, що «випускники курсів КДБ і ГРУ були і є природною вербувальною базою для східних спецслужб». Авторів рапорту буквально «шокувало», що, часто маючи критичну для безпеки польської держави інформацію, зокрема в енергетичній галузі, спецслужба «не зробила спроби перевірки джерел... співставлення цих даних з іншими; навпаки, робилося усе, аби інформацію заблокувати, відстоюючи російські інтереси».
Польські розвідники не цуралися і нелегальної, в обхід міжнародних санкцій, торгівлі зброєю, і великих фінансових махінацій. Згаданий рапорт у кожному випадку наводить конкретні факти, прізвища (включно з прізвищами офіцерів російських спецслужб), суми, схеми транзиту.
Найбільше ж злочинів зафіксовано в енергетичній, точніше паливній, кришованій гебістами, галузі. «Справа паливної мафії» є одним з найпотужніших звинувачень на адресу польської розвідки, адже «її військовики утворювали головні розсадники мафії... покриваючи злочинні дії російських спецслужб і мафії, що мали на меті нищення і перебирання під свій контроль польського енергетичного сектору».
Полювання на журналістів і президентів
Дискредитована розвідка у 90-х роках активно впливала на мас-медіа через вербування журналістів та редакційний менеджмент, щоб «контролювати певною мірою редакційну політику телеканалів та більшості центральних газет i журналів, створювати окреслений у потрібному ключі образ даної події чи явища».
Прослуховування і стеження велося за політиками та громадськими діячами. «Пасли» насамперед осіб, що вимагали проведення декомунізації та люстрації у війську, наполягаючи на вступі в НАТО тощо, полювали на політиків з ідейно іншого табору, насамперед право-центристів. Чи не найактивніше розпрацьовували середовище «Центр», до якого входили, зокрема, й очолювали брати Лех і Ярослав Качинські.
Враховуючи залежність військової розвідки від міністра оборони та президента, автори рапорту ставлять прямі закиди обом президентам незалежної Польщі, Валенсі та Кваснєвському, — «вони мають понести особливу відповідальність». За інформацією ж журналу «Впрост», свого часу аби заволодіти «компроматом» на Леха Качинського, було навіть організовано складну багатоходову комбінацію, пов'язану з псевдоторгівлею ураном.
Реакція темпераментного Леха Валенси не забарилася: він назвав президента Качинського дурнем, порадивши віддати авторів рапорту під лікарський нагляд, бо вони «хворі на глупоту». Відповідь нинішньої влади теж була житейською: першого покомуністичного лідера Польщі вже збираються притягнути до адміністративної відповідальності за «образу честі та гідності глави держави».
«Служба трудна, но нє відна»
Попри звинувачення, опубліковано прізвища лише тих осіб, «інформаторська» чи консультативна діяльність яких «не мала нічого спільного з військовою безпекою держави». Себто коли хтось «підстукував» з почуття політичної помсти чи трохи підзаробляв на злочинних схемах. Але головним висновком проведеної перевірки, й насамперед опублікуванням її результатів, стала чітка позиція Качинських: відмова приховувати чи толерувати злочини, скоєні «цнотливими» розвідниками. Вони вирішили, що не варто влаштовувати театр тіней і таємниць Полішинеля... Мовляв, інформація відома російським спецслужбам, не зашкодить і пересічним полякам. Тож надзавданням для новостворюваної структури Польщі є переведення роботи з «совєтського» типу на «цивілізований». А це, як не прикро ветеранам «плаща і сокири», вимагає очищувального полум'я —щонайменше відправки їх на пенсію. Адже для них досі, що в Варшаві, що в Києві, «справжні» накази віддають на Луб'янці. I вся нелегальна торгівля зброєю, мотивована «псевдорозширенням впливу» на Близькому Сході, насправді «розширяє» тільки кишені освинілих армійських генералів, фронтовиків чарочних боїв та їхнього депутатського «даху».
Можлива критика подібних розслідувань зрозуміла, але в Україні чомусь досі не викрито жодного китайського шпигуна, вже не кажучи про російського. Тож якщо шпигунів ловити не вдається, можливо, варто дещо проаналізувати вищий командний склад українських спецслужб?!
АВТОРА!
Антоні Мацеревич народився 3 серпня 1948 року. Співзасновник «Солідарності», соратник братів Качинських з часів антикомуністичного підпілля. Пiсля військового перевороту Ярузельського у 1981 році втік і переховувався до 1984 року.
У 1992 році виголосив так званий «список Мацеревича» з інформацією щодо можливої співпраці президента Леха Валенси з комуністичними спецслужбами, що спричинило до відставки всього уряду. Згодом був членом комісії Сейму щодо перевірки приватизації паливного гіганта PKN Orlen. У липні 2006-го став віце-міністром оборони в уряді Ярослава Качинського, а 4 листопада 2006 року очолив військову контррозвідку.