Українець грузинові —генацвале і брат

      — Пане Степане, коментарів і прогнозів довкола революційних подій у Тбілісі 22—23 листопада не бракувало ні у вітчизняних, ні в зарубіжних ЗМІ, та зазвичай це були погляди на Грузію з-за кордону. Ви залишили цю країну кілька місяців тому і, певне, ізсередини знаєте, що спричинило там ситуацію, за якої «верхи вже не могли, а низи не хотіли»?

      — Окрім складнощів перехідного періоду, з якими зіштовхнулися держави, утворені на пострадянському просторі, у Грузії виникло чимало специфічних проблем. Передусім — це два воєнні конфлікти: протистояння прихильників і противників першого грузинського президента Звіада Гамсахурдіа та інспіровані силами із-за меж Грузії події в Абхазії, які потягнули за собою проблему територіальної цілісності держави. Де-факто Абхазія та Південна Осетія — самопроголошені республіки, дотепер не визнають над собою верховенства Тбілісі. І це не тільки політична проблема, оскільки території обох республік стали каналами контрабанди, провокацій і потоку біженців. Абхазію змушені були залишити понад 300 тисяч осіб, які в основному «розсіялися» по Грузії. Для слабкої тамтешньої економіки така маса людей без даху над головою перетворилася на загрозливий тягар. З відомих причин практично простоюють їхні основні виробництва — такі колишні гіганти, як Руставський металургійний комбінат, «Чіатурамарганець», феросплавний завод та інші.

      Значних коштів потребує оборонна сфера. В Україні принаймнi збереглися Збройні сили як спадок від колишнього Радянського Союзу. В Грузії їх формування довелося починати з нуля. На сьогодні з допомогою Сполучених Штатів уже створено підвалини грузинської армії на новій основі — кілька досить високого класу батальйонів зразка «командос».

      — Воєнні конфлікти, тінізована економіка, повальна корумпованість чиновників зробили Грузію дуже бідною країною.

      — Життєвий рівень грузин у середньому нижчий, ніж в Україні. Проілюструю таким прикладом. Ми створили першу в Грузії інтегровану в систему їхнього міністерства освіти українську школу імені Михайла Грушевського (він, до речі, свого часу навчався у Тифліській гімназії). Хоча наших земляків на батьківщині Шота Руставелі небагато — близько 40 тисяч, але з нашою допомогою вони об'єдналися в Координаційну раду українців Грузії (КРУГ) і хочуть зберегти свою національну ідентичність. Однак повернемося до рівня життя. Так ось, місячна зарплатня директора названої школи становить 50 ларі, що дорівнює 23 американським доларам. Продукти харчування в них переважно в півтора раза дорожчі, ніж в Україні.

      — За рахунок чого ж грузини виживають?

      — Рятуються хто як може. При цьому офіційна статистика не подає повної картини. Як і в нас, у них ще більшою мірою процвітає тіньова економіка, дрібна торгівля контрабандними товарами. Отримані в такий спосіб прибутки статистикою не фіксуються.

      — Отже, основною причиною масових виступів проти Едуарда Шеварднадзе стало невдоволення результатами його десятирічного правління?

      — Тут варто дивитися на проблему через призму внутрішньої і зовнішньої політики. Міжнародна політика Едуарда Шеварднадзе завжди знаходила підтримку народу. Грузія з нею визначилася чіткіше і ясніше, ніж Україна. Грузинський народ зрозумів, що майбутнє його країни однозначно пов'язане з тісною інтеграцією в Євросоюз і дружбою зі Сполученими Штатами. Це — гаранти незалежності. Пан Шеварднадзе створив необхідні інститути державної влади, вишколений корпус грузинської дипломатії, що особливо важливо в умовах посиленого тиску з боку північного сусіда. Дипломатія стала ключовим елементом збереження і розвитку грузинської державності. Грузія навчилася ефективно себе захищати, хоча це невелика країна (за переписом 1989 року, в ній проживало трохи більше 5 мільйонів чоловік, тепер — приблизно 3 мільйони).

      Однак у соціальній сфері наростало невдоволення. І воно висловлювалося через існуючі в Грузії механізми демократії, створені також завдяки Едуардові Шеварднадзе. Декілька потужних каналів, зокрема «Руставі-2», регулярно критикували президента та його оточення. Опозиційні сили навіть мали місце біля парламенту, де могли щоденно мітингувати.

      Те, що сталося 22—23 листопада, я розцінюю як природний процес розвитку грузинського суспільства. До влади приходять сили, яким більше довіряє народ. Це молоде покоління, менш заангажоване на колишні стереотипи і менш пов'язане з колишньою номенклатурою. Я знайомий з усіма основними лідерами опозиції — це справді високоосвічені люди, котрі володіють кількома мовами, мають високий авторитет у суспільстві, хоча дехто з них активно застосовує елементи популізму. Та це звично для політики.

      — Як часто ви зустрічалися з Едуардом Шеварднадзе і яке враження він на вас справив?

      — У мене ніколи не виникало проблем щодо зустрічей з президентом Грузії. У цьому плані мені, очевидно, пощастило порівняно з іншими послами — не було жодного випадку, аби президент Шеварднадзе відмовився мене прийняти. Безперечно, він — політик міжнародного масштабу. Так його оцінює весь світ. І я вдячний долі за те, що мав можливість з ним спілкуватися.

      Едуард Шеварднадзе хотів бачити в Україні свого сильного союзника. Він завжди підкреслював, що в ГУУАМ Україна повинна відігравати ключову роль, але нам це не завжди вдавалося. З його висловлювань — хоча як дипломат він про це прямо не говорив — я розумів, що в нашої держави були величезні можливості для успішного розвитку, що ми, зокрема, не на тих, м'яко кажучи, умовах віддали свою третю за потенціалом у світі ядерну зброю та наробили чимало інших стратегічних помилок.

      — Представники вищої української влади та їхні політичні союзники неодноразово заявляли, що листопадові події в Грузії інспіровані американською амбасадою та іншими закордонними представництвами у цій державі. Наскільки, на погляд людини, добре обізнаної з посольською «кухнею», це відповідає дійсності?

      — Мені також доводилося чути подібні висловлювання, як і те, що владу в Грузії беруть авантюристи. Ні, вони достатньо серйозні політики, які мають підтримку власного народу. Більше того, лідери опозиції пройшли школу Шеварднадзе і були в ній чи не найуспішнішими учнями.

      Щодо зовнішніх впливів, то вони, звичайно, є, і не тільки з боку США. А Росія хіба не впливає? Ми навіть знаємо, як це робиться. Грузії сьогодні потрібні гарантії державної безпеки, тому вона шукає надійну підтримку серед впливових країн світу. Ми також намагаємося впливати, але в нас немає гегемоністських цілей. Між Україною і Грузією склалися особливі, навіть унікальні історичні зв'язки. На посаді посла я старався їх поглиблювати виходячи з інтересів українського народу, наших спільних інтересів, бо вони збігаються з інтересами грузинського народу. Нечасто у світовій практиці можна знайти приклад таких відносин між двома країнами, коли позитив для однієї сторони одночасно стає позитивом для іншої.

      — Дехто з українських і російських політиків пророкує розчленування Грузії, пояснюючи посилення сепаратистських настроїв відставкою Шеварднадзе і загостренням боротьби за сфери впливу.

      — Я вважаю, що ця загроза перебільшена тими політичними силами, які не сприймають нове керівництво. Ці сили і старе керівництво не сприймали, якщо не сказати більше. На сьогодні проблема територіальної цілісності, як ми вже зазначали, пов'язана лише з Абхазією та Південною Осетією. Але це стара проблема. Її необхідно вирішувати з допомогою світового співтовариства та прямих переговорів грузинів, абхазів та південних осетинiв. Вони споконвіку жили разом, і разом їм легше буде виходити з кризи. Я неодноразово бував в Абхазії, зустрічався з тамтешнім керівництвом і можу висловити лише жаль, що такий квітучий регіон перебуває у великому занепаді, пов'язаному з наслідками воєнного конфлікту. Я ніде не побачив ознак економічного відродження, навпаки — на очі часто потрапляли залишки будівель, зруйнованих ще в 1992—95 роках. Між іншим, там є українська власність — санаторій «Україна» та будинок відпочинку «Псоу». Останнім часом керівництво Абхазії з ініціативи певних політичних сил сусідньої держави почало заявляти про наміри забрати обидва наші об'єкти. Цього допускати не можна.

      Щодо Аджарії та Джавахетії (тут компактно проживає майже півмільйона вірмен), то справді існує певна напруженість, але вона не є настільки загрозливою, аби прогнозувати відділення цих територій від Грузії. Азербайджанська меншина, незважаючи на духовне єднання з мусульманським світом, толерантно налаштована до тбіліського керівництва, зокрема завдяки колишнім особистим дружнім стосункам між нині покійним Гейдаром Алієвим та Едуардом Шеварднадзе. Вони йшли на взаємні поступки, зокрема у глобальних проектах, і Грузія отримала дуже вигідні умови при спорудженні та майбутній експлуатації трубопроводів Баку—Тбілісі—Джейхан та Баку—Тбілісі—Ерзерум. Плідні грузино-азербайджанські відносини, думаю, збережуться і надалі.

      — Окрім регіонів, де компактно проживають національні меншини, Грузія поділена на історичні області, в яких і говірка інша, і традиції та обряди. Чи визнають вони владу Тбілісі в повному обсязі?

      — Кахетія, Сванетія, Мегрелія, Імеретія — дуже цікаві, самобутні регіони, але всі тамтешні мешканці визнають себе грузинами, як, до речі, й аджарці. Таке розмаїття етнокультур — неоціненне багатство Грузії. В її громадян надзвичайно розвинуте почуття власної гідності. Вони виховують дітей за принципом, визначеним великим грузином Іллею Чавчавадзе, що зводиться до формули національної єдності, складеної з трьох слів: мова, батьківщина, віра. Ці поняття глибоко вкорінені в їхню ментальність і передаються з покоління в покоління. Очевидно, цього бракує нам.

      — Оскільки ми торкнулися теми звичаїв та обрядів, то ніяк не оминути увагою виняткову гостинність грузинів, їхню неповторну винну церемонію. За 5 років ви встигли осягнути тонкощі цього ритуалу?

      — Знаєте, перед від'їздом до Грузії в мене було побоювання, що там треба багато пити. Я не готовий до таких випробувань (сміється). Та все виявилося значно простіше і приємніше. До Грузії я вино не пив, після Грузії я п'ю тільки вино. Подобаються «Хванчкара», «Кінзмараулі», «Старий Тбілісі».

      Там ніхто нікого не змушує заливатися вином. Коли гості сідають за стіл, де завжди панує позитивна атмосфера, трохи приправлена гумором і легкою іронією, то спершу не за пляшку чи глек хапаються, а пробують страви. Потім обирають тамаду, слово якого за столом — закон. Тости, звісно — особлива тема. Я намагався з'ясувати, скільки ж у них обов'язкових тостів. Мені сказали, що основних — тридцять три, а далі — до безкінечності. Обов'язково — тост за мир. І не тільки тост. Так склалося історично, що мир для них — одна з домінуючих категорій. У них і вітання замість наших «Добридень» чи «Добрий вечір» пов'язані з побажанням миру. Культ батьків і предків теж зафіксований у тостах. Потім — «За дітей!», «За прекрасних жінок!». У присутності українців щиро запропонують випити за дружбу між двома нашими народами. Грузини — і влада, й опозиція, і прості люди — надзвичайно прихильно ставляться до українців. За результатами вивчення громадської думки, яке там проводиться декілька разів, на питання «Яку державу ви вважаєте найбільшим другом Грузії?» на перше місце незмінно ставили Україну.

      — Грузинська мова вам підкорилася?

      — Вона для нас, слов'ян, досить складна. Взявся її вивчати з перших днів перебування у Грузії. Приїхав у Тбілісі в травні, а вже 24 серпня виголосив вітання грузинською, принаймні мені так здавалося. Після цього грузини подякували і сказали, що все зрозуміли. Досконалості я не досягнув, але грузини дуже високо цінують саме бажання говорити їхньою рідною мовою.

      — Пане Степане, за кілька місяців, що минули після повернення в рідний Івано-Франківськ, ви, напевне, вже достатньо зрозуміли суспільно-політичну ситуацію в Україні і, мабуть, побачили, що наш народ, хоч і не налаштований так радикально, як грузини, але також невдоволений низьким рівнем життя. У нас, як і в Грузії, сформувалася впливова опозиція. На цьому, вочевидь, паралелі і закінчуються?

      — Моя думка така: якщо Верховна Рада, вища виконавча влада, суспільство в цілому будуть дотримуватися діючої Конституції, тобто менше як за рік мають відбутися всенародні вибори Президента, то в нас не буде потреби виводити людей на вулиці і ставити вимоги, аналогічні тим, які ставила грузинська опозиція. Це, на моє переконання, було б найкращим варіантом. Але в мене викликають тривогу різноманітні, настирливі, гідні кращого застосування спроби переглянути Конституцію у той час, коли до президентських виборів залишається менше року. Бачу, як офіційно формується ілюзія підтримки народом незрозумілої йому політичної реформи. Я спілкувався з простими людьми, зі східних регіонів також, і зробив висновок, що це — абсолютно не так. Отже, якщо Верховна Рада за підтримки діючого глави держави нагнітатиме обстановку довкола майбутніх президентських виборів, це може викликати велике невдоволення народу і може бути достатньою причиною, аби народ вийшов на вулиці, повторюючи на свій лад грузинський досвід. Іншого способу захистити свої свободи, право обирати свого Президента у них просто немає. Поведінка загнаного в кут народу може мати непередбачувані наслідки.

      У 1994 році ми продемонстрували світові, що можемо цивілізовано змінювати владу. Для нас важливо продемонструвати це ще раз, восени 2004-го.