Жарт про те, що вносити зміни до Конституції є національною українською забавою, застарів раніше, ніж встиг обійти шпальти ЗМІ — реальних та віртуальних. І, певна річ, раніше, ніж переписування Основного закону вкотре відбулось. До речі, про те, що внаслідок останнього Президент втратив частину своїх повноважень на користь парламенту та уряду, не знає 23,3 відсотка респондентів, опитаних Центром Разумкова. Тобто майже кожен четвертий. Так само кожен четвертий лише приблизно уявляє собі те, що відбувалося з Конституцією протягом останнього часу. І тільки 15 відсотків опитаних вважають себе носіями усієї законодавчої мудрості. Добре це чи погано? Мабуть, просто показово. Недарма представник Президента у Конституційному Суді Володимир Шаповал вважає, що українська Конституція має бути зрозумілішою для суспільства. Тим паче, що вона — як було вирахувано і встановлено — є лідером на європейських теренах за кількістю «латань» та «підшивань». Тож щоб остаточно привести головний законодавчий «талмуд» держави у зразковий і легкотравний стан, нинішні політики знов беруться за пера та олівці. Який продукт буде на виході — побачимо скоро, адже, на думку експертів, новий варіант Конституції потрібен основним політичним силам як аргумент у боротьбі одна проти одної.

З проханням спрогнозувати, чим же все-таки завершиться великий конституційний похід провідних політичних діячів, «УМ» звернулася до директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова та керівника Центру соціальних досліджень «Софія» Андрія Єрмолаєва. Останній знайшов позитив у тому, що політики дискутують всього лише про те, як їм облаштувати владу, а не про демократичний устрій країни чи республіку як таку. Базові цінності народу, таким чином, залишаються поза сумнівами у доцільності їхнього збереження.

Є пропозиція. Тобто пра-па-зі-ція. Внести іще одну правку в закон про Кабмін: започаткувати посаду міністра-логопеда та віце-прем’єра з питань хороших манер і правильної говорильні. А потім віддати обидва крісла теперішній правій руці Януковича — Миколі Яновичу Азарову.

Заступник голови обласної держадміністрації з гуманітарних питань Василь Третецький iде у відставку. Добровільно, але під шаленим політичним тиском і на знак протесту проти дій парламентської більшості та Кабінету Міністрів. Він говорить, що більше не може мовчки спостерігати за тим, що діється в країні. І оскільки посада чиновника не дозволяє йому «адекватно впливати на ситуацію», пан Третецький вирішив зосередитися на роботі в обласному осередку Української народної партії.

Перетягування кадрових канатів між «помаранчевою» та «синьо-білою» владними командами досі мало зачіпало Вінниччину. Навіть призначення головним міліціонером регіону замість Василя Дремлюги нової людини ні в кого особливого спротиву не викликало: Василь Поліщук, який перед цим займав керівні посади в органах внутрішніх справ області, виявився досить поміркованою консенсусною фігурою — його важко запідозрити в переважних симпатіях до якоїсь політичної сили. Проте Київ у своїх регіональних кадрових зазіханнях стає дедалі агресивнішим, тому відверта спроба нав'язати зі столиці начальника головного управління юстиції наштовхнулася на консолідований опір адміністративної еліти.