Це початок: про створення консорцiуму було оголошено на самiтi лiдерiв Росiї, України, Нiмеччини. (Фото з архiву УНІАН.)
Ідея створення газотранспортного консорціуму вперше була обнародувана 9 червня 2002 року — в Санкт-Петербурзі президенти Леонід Кучма та Володимир Путін підписали заяву про стратегічну співпрацю України та Росії у газовій галузі. Заява делегувала урядам «у стислі терміни підготувати до підписання українсько-російську угоду(...), яка передбачатиме в тому числі створення на паритетних умовах консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України». Згідно з документом, учасники консорціуму «спільно, на основі консенсусу, визначать умови участі в консорціумі європейських газових компаній і запросять їх до спільної діяльності». І хоч того ж дня з такою пропозицією був ознайомлений канцлер Німеччини Герхард Шредер, проте ні німецькі компанії, ні будь-які інші європейські так і не були залучені до діяльності підприємства. При цьому — для маскування — урядовці часів Кучми називали консорціум українсько-російсько-німецьким.
Міжурядова угода була підписана 7 жовтня 2002 року, її було приурочено до іменин Путіна, котрий того дня не випадково завітав із робочим візитом у Запоріжжя. Опозиція заявила, що Кучма хоче продати Росії нашу державну власність вартістю, за оцінками Тимошенко, 25 мільярдів доларів. Пізніше міжнародні експерти оцінили ГТС у 22 млрд. доларів.
Документи про заснування консорціуму були підписані невдовзі — 29 жовтня 2002 року. Підписанти — голова ВАТ «Газпром» Олексій Міллер та керівник НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко. 23 січня 2003 року «Нафтогаз» і «Газпром» зареєстрували консорціум із частками кожної з компаній по 50 відсотків. Консорціум було зареєстровано у форматі... товариства з обмеженою відповідальністю (!) зі статутним капіталом мiльйон доларів.
Віце-прем'єр-міністр Віталій Гайдук тоді пояснював пресі, що підписанти розробили три варіанти діяльності консорціуму, які передбачають: лише управління ГТС України, при якому консорціум буде тільки оператором транзиту; передачу газопроводу в концесію; приватизацію української ГТС. І Гайдук, і Бойко натякали: Київ зацікавлений у діяльності консорціуму як оператора транзиту.
З березня 2003 року — до вересня 2004 року «активісти» консорціуму так і не змогли підійти до інвестиційної фази проекту — будівництва магістрального газопроводу «Богородчани—Ужгород» довжиною 234 км. Це була українська ідея. Ця гілка уможливила б прокачування на Захід на 28 млрд. кубометрів газу більше. Вартість добудови «труби» голова уряду Росії Михаїл Касьянов оцінював у 2,5 млрд. доларів. Утім остаточного ТЕО так і не було підготовлено до осені-2004. А потім почалася Помаранчева революція.
«Помаранчева» влада не відкинула нанівець цю тему, проте головним акцентом ставало створення консорціуму за участі європейських і середньоазійських учасників. У лютому 2005 року Президент Ющенко під час візиту до Берліна звертався з такою пропозицією до канцлера Німеччини Герхарда Шредера та керівництва компанії «Рургаз», а влітку-2005, під час візиту в Ашгабат, — до президента Туркменістану Сапармурата Ніязова. Однак далі попередніх перемовин справа не пішла.
Сьогодні, отже, можна сказати, що українсько-російський консорціум у формі Ltd існує — принаймні, він зареєстрований. Частину справи вже зроблено.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
