Законопроект офіційно вносився депутатами Миколою Томенком, Юрієм Артеменком, Юрієм Бойком та Володимиром Яворівським — усі четверо співавторів є членами профільного комітету з питань свободи слова та інформації. Справа в тому, що потреба змінити щось у законодавстві, на яке спирається Нацрада, постала вже давно, тож принаймні років зо три вже йдуть гарячі дискусії навколо цієї теми. Тому вважаю, що з боку авторів законопроекту це був доволі сміливий крок, оскільки за останні роки проблем і скандалів, у яких приймала участь Нацрада, накопичилось вже стільки, що за законотворчість у цій сфері було просто важко братися. Тим більше що Нацрада — це орган, чия діяльність регламентована Конституцією, а це означає, що існують певні рамки, певна межа, яка звужує прагнення змінити щось принципово.
У мене є свій погляд на те, яким має бути законопроект про Нацраду. Я переконаний, що у рамках конституційних приписів ми не можемо зробити закон, який можна було б назвати в повній мірі демократичним та таким, що гарантує нормальну роботу Національної ради. Тому що від самого початку принцип, закладений Конституцією (йдеться про ту її частину, згідно з якою Президент делегує свою четвірку членів Нацради, а Верховна Рада обирає чи призначає свою), хибний у своїй основі. Бо якщо перекласти його дію на наше суспільство, і особливо на сферу, пов'язану з засобами масової інформації, то на практиці це буде означати наступне: Президент, а точніше, його Адміністрація, від самого початку забезпечують тих чотирьох нацрадівських «бійців», які вважаються їм потрібними та надійними, після чого поле бою переноситься у Верховну Раду, де часом іде дуже запекла боротьба за те, щоб урвати ще кілька місць для пропрезидентської частини, або у якийсь інший спосіб потіснити опозицію, яка так само намагається за собою закріпити певні місця.
Фактично все це означає, що справжня влада (тобто та, яка реально управляє країною, а не номінальна) може монопольно оволодіти таким важливим органом, як Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. І за таких умов нам не вдавалося і не вдасться ніколи зробити Нацраду органом позаполітичним, хто б і як про це не заявляв би. Бо гаряче дихання тих політичних сил, які надсилали своїх представників до Нацради, з кожним місяцем наростає. Тому я вважаю, що поки ми не змінимо Конституцію, нормального закону в рамках її положень ми не матимемо.
Хоча новий законопроект (попри те, що він носить назву «Проект змін до закону України...») є по суті не переписаним, а наново створеним законом. У ньому є позитивні новації, що, приміром, регулюють питання про те, хто підписує протокол засідань Нацради, і це дає змогу розблокувати роботу нашого органу, усунути той тромб, який виник восени. Другий момент стосується повноважень голови Нацради, бо ми мали конфлікти й через це. А ми ж є колегіальним органом, тобто всі маємо бути рівними, і якщо хтось призначений, скажімо, відповідальним секретарем, то це повинно означати лише те, що у нього побільшало обов'язків, але зовсім не прав. Проте вже було неодноразово так, що предметом суперечок були додаткові права наших посадовців, тому в законі треба чітко виписати, що має робити голова Нацради, що — його заступники тощо.
Крім цього, в новій редакції закону вказано, що голова Нацради та її відповідальний секретар мають належати до різних четвірок — один повинен бути з президентської, інший — з парламентської. При цьому я вважаю, що принцип представництва «4+4» треба просто поламати, оскільки він заздалегідь визначає, яким чином буде спрямовано склад Нацради в цілому (мається на увазі — в політичному сенсі). Бо, як уже було сказано, ця політична залежність тяжіє над членами Нацради. До речі, в новому законопроекті механізм ротації відсутній. У протилежному випадку неважко спрогнозувати, якою б наразі виявилася парламентська четвірка, якби старі механізми діяли і надалі...
Віталій ШЕВЧЕНКО,
заступник голови Національної ради з питань телебачення
і радіомовлення.
