«УМ» вирішила дослідити, наскільки поширеним є непарламентське спілкування між депутатами в інших країнах світу, а також віднайти приклади запровадження чогось на зразок внутрішньої поліції у стінах законодавчого органу. З’ясувати вдалося наступне. Випадки порушення депутатської етики у вигляді нетипової чи хуліганської поведінки, нецензурної лексики та блокування роботи парламенту, як правило, не регулюються окремими законами чи нормами. Вони підпадають або під традиційно наявні у будь-якому парламенті «Засади депутатської етики», або під Кримінальне законодавство. У системах парламентського права наших найближчих сусідів — Росії та Польщі — елементи депутатської етики окреслюються наступними документами: Конституцією, виборчим законодавством, законами про виконання депутатами своїх обов'язків, регламентом парламенту.
Час від часу, коли у парламентах трапляються екстраординарні події, лунають заклики створення інституцій парламентської поліції, констеблів чи приставів. Коли минулого року в Держдумі Росії побилися депутати Олександр Федулов і Василь Шандибін, тодішній спікер Думи Геннадій Селезньов запропонував створити інститут думських приставів. Але пропозиція так і залишилася пропозицією. У зв'язку з цим інцидентом інтернетівська Gazeta.ru нагадала, що на засіданнях законодавчих органів багатьох країн доволі часто бувають бійки. Найбільшими «розбишаками» є депутати країн Південно-Східної Азії, хоча надмірного «бойового духу» не бракує також у парламентах країн колишнього СРСР, Африки, Америки, навіть Європи.
Парламентські травмопункти...
Ось приклади парламентських боїв останніх років. 30 березня 2001 року в парламенті Тайваню депутат Ло запустив у свою колегу склянку з водою, а потім схопив її за волосся. Парламентаріям не відразу вдалося визволити жінку, яка в результаті інциденту потрапила до лікарні. Сутичка транслювалася телебаченням у прямому ефірі. Також за умов прямого телеефіру 1 листопада 2001 року глядачі Індонезії побачили бійку в парламенті за участю кількох десятків депутатів. Подібна масова колотнеча сталася 25 липня 2002 року і в парламенті Шрі Ланки. Трагічно закінчилася бійка в парламенті Туреччини 31 січня 2001 року, яка відбувалася у присутності прем'єр-міністра країни. Від «високої напруги» емоцій у депутата Мехмета Февзі Шиханли сталася гіпертонічна криза, і він помер у лікарні. Наступного дня головного кривдника померлого Джахіта Текелі-оглу заарештували і через три тижні засудили до двох років і дев'яти місяців ув'язнення за ненавмисне вбивство.
Дикунством перевершив усіх один з парламентаріїв Йорданії: він 13 травня 2001 року просто у сесійній залі відкусив своєму колезі вухо, але лікарі вдало пришили втрачений орган на місце. Велика бійка сталася 4 листопада 2000 року і в парламенті Нігерії. А чилійські депутати пустили у хід кулаки 10 липня 2002 року в приміщенні сенату країни під час розгляду питання про зняття звання почесного сенатора з колишнього диктатора Аугусто Піночета. У бійку встряли також парламентські журналісти, після чого довелося викликати карабінерів для розведення опонентів. З пострадянських парламентів найбільш забіякуватими є законодавчі органи Грузії та України. Під час бійки у парламенті Грузії у листопаді 2002 року депутат Петре Цискарішвілі навіть використав кастет.
Повертаючись до Європи: 7 листопада 2001 року побилися депутати парламенту Північної Ірландії, а 11 листопада 2002 року «по-чоловічому» поговорили два депутати італійського парламенту. У Сеймі Польщі найбільшими збурювачами спокою є депутат Анджей Леппер та його депутатська фракція «Самооборона». Вони часто вдаються до нестандартної поведінки та блокування засідань парламенту з метою зриву розгляду певних питань чи недопущення голосування з них. Як не дивно, але багато хто в Польщі, передусім селяни, вважають Леппера речником своїх інтересів, і його популярність постійно зростає. Проте Сейм Польщі схвалив 17 липня 1998 року «Засади депутатської етики» з восьми пунктів. Пункт шостий звучить наступним чином: «Депутат повинен уникати поведінки, яка може зашкодити доброму імені Сейму. Він повинен поважати гідність інших осіб».
...і сторожові пси
Утім слова на кшталт «депутат повинен уникати ганебної поведінки» залишаються усього лише словами. А чи робиться щось конкретне для приборкання надто запальних у дискусіях парламентаріїв? З’ясувалося, приміром, що у зв'язку з усе більш вільною поведінкою депутатів австралійського парламенту федеральний уряд Австралії у червні 2002 року запровадив посаду так званого «парламентського сторожового пса» — комісара з етики, завданням якого є контроль за поведінкою депутатів. Він — незалежна посадова особа, що виявляє порушення депутатської етики та повідомляє про них відповідному парламентському комітету, а той уже карає порушників. Таким є досвід країни коал та броненосців.
А в парламентській газеті Литви Seimo kronika ведуться дискусії стосовно необхідності прийняття «Парламентського кодексу етики». Ведуться віддавна, бо парламент прийняв загальне рішення про розробку «Кодексу етики у громадській службі» ще 30 березня 1994 року, але цей документ так і не прийнято. Тож усі суперечливі питання між законодавцями Литви до цього часу регулюються «Законом про громадську службу». Цікаво, що перший у світі «Кодекс фахової етики» був прийнятий в Англії 1794 року. Він і по цей день є базою, на якій створюються кодекси етики для окремих професій у даній країні.
Також багатий та корисний для наслідування досвід накопичив Конгрес США. Американці виходять з того, що дисципліна визначається законодавством і базується на детально розробленому наборі правил та норм поведінки. Кожна з палат американського парламенту має свій «Кодекс офіційної поведінки для членів і допоміжного персоналу». Кожна палата також має свій комітет з етики, який діє незалежно від іншого. У свою чергу, кожен із цих двох комітетів проводить власну інтерпретаційну та регуляторну політику, має власні правила та здійснює юрисдикцію над депутатами палат та іншими їх працівниками, має право розслідувати звинувачення у неправильній їх поведінці та виносити покарання.
Крім цього, кроки американських депутатів детально розписані у різноманітних кодексах та правилах. Наприклад, до «Правил про подарунки», які були схвалені 7 грудня 1995 року, додається додаток на десяти сторінках, у якому детально перераховано, які подарунки депутату дозволено приймати, а які ні. «Довідник з етики члена Палати представників» — це товста книга обсягом 500 сторінок, у якій подаються та інтерпретуються всі можливі кроки члена палати та моделі його поведінки. Подібні за обсягом «Кодекс поведінки» та «Довідник із правил, які стосуються поведінки депутатів Палати представників», прийняті нижньою палатою британського парламенту 24 липня 1996 року. З британським та американським «Кодексами поведінки» можна ознайомитися за адресами: http://www.parliament.the-stationery-office.co.uk/pa/cm1996-97/cmselect/cmstand/688/codefc.htm та http://thomas.loc.gov/home/
