Дінця ще не видно

      Bиявляється, далеко не все державне або комунальне майно в Україні перейшло в приватні руки. Точніше, не все, що становить інтерес для бізнесу. В Луганській області, принаймні, до завершення процесу ще далеко, про що свідчать останні повідомлення облстату та інших причетних до цього органів. Згідно з їхньою інформацією, за 9 місяців поточного року форму власності змінили 166 об'єктів. Із них 80 об'єктів, тобто менше половини, були в комунальній власності; решта 86 — у державній.

      Слід сказати, що пропорція нині прямо протилежна тій, що складалася протягом усього періоду приватизації. Усього на 1 жовтня 2003 року в краї приватизовано 3875 об'єктів, і аж 63 відсотка з них колись належали місцевим органам влади. Характерно, що приблизно стільки ж об'єктів перейшли у власність акціонерних товариств (ВАТ, ЗАТ, ТОВ), і лише 1399 отримали персонального господаря. Хоча, як повідомляється, тенденція змінюється. А в містах Красний Луч та Рубіжне «індивідууми» вже переважають. У першому таким належить 61,2 відсотка приватизованих підприємств, у другому — аж 73.

      Навряд чи позитивною можна вважати іншу тенденцію. Із загальної кількості приватизованих об'єктів більш як половина (2045) — це структурні підрозділи, а не цілісні підприємства. Як приклад, можна навести знаменитий Луганськтепловоз, який спочатку розвалився на три десятки орендних МП, потім більшість із них зуміли об'єднати в холдинг, але вісім так і залишилися ЗАТами та ТОВами. Є й гірші випадки, коли місцеві фінансові угруповання, користуючись підтримкою обласної влади, висмикували з державних промислових підприємств окремі виробництва, що здавалися «фінансистам» потенційно прибутковими; решту залишали на утримання державі. На державній же «половинці» залишалася висіти вся сума старих боргів, у тому числі — із заробітної плати. Як наслідок, нормально не можуть працювати обидві складові.

      Утім більш за все бізнесмени цікавилися не промисловістю, а оптовою та роздрібною торгівлею, різноманітними операціями з нерухомістю та сферою послуг. Промисловість у цьому переліку займає лише четверту позицію. Усього продано 363 підприємства або окремих цехів. Хоча, звичайно, за обсягами виробництва один ЛиНОС може перекрити сотню ресторанів. А от чи перекриє він за прибутковістю (для окремо взятого власника) один центральний міський ринок — це ще питання. Що вже казати про машинобудівну галузь.

      На жаль, у сфері приватизації пасе задніх будівельний комплекс. Мало того, що на його частку припадає менш як три відсотки — вкрай мало викуплено об'єктів незавершеного виробництва. Тільки 266. І ще не є фактом, що їх завершать. Хоча можна вести мову про деякі успіхи. Загалом же процес реформування власності триває. Причому не лише в одному напрямі. Скажімо, державні підприємства передають свою так звану соціальну сферу в комунальну власність. Як наслідок, тільки в Сіверськодонецьку — одному з лідерів приватизації на Луганщині, після всіх аукціонів «під рукою» міськвиконкому залишається майна на мільярд гривень. І серед цього багатства вистачає «шматочків», які можуть зацікавити потенційних власників.