Сахалiнське родовище на Харкiвщинi: iдилiчна картина, за якою ховається неприваблива реальнiсть.
«...А це могла б бути блискуча, на мій погляд, фірма, — з жалем у голосі каже торговий радник-посланник посольства Польщі в Україні Анна Сковронська-Лучинська. — Це був би цікавий приклад співробітництва Польщі та України. До того ж у стратегічній для наших країн паливно-енергетичній сфері. А все так гальмується і гальмується, гальмується і гальмується...»
На прикладі «Девону» — саме про це українсько-польське підприємство розповідає пані Сковронська-Лучинська — яскраво проявляється інвестиційний клімат України. У нас чимало клопочуться про залучення іноземних інвесторів. Поле для діяльності капіталовкладника — неозоре. Але в Україні інвестора також чекає неринкова конкуренція, недосконале законодавство, а подекуди ще й тиск iз боку можновладцiв. Якщо це стосується інвестора, який збирається вкладати гроші в паливну сферу, то йому слід пам'ятати також і про газову залежність України від Росії. Ця залежність змушує державу чимдуж «закручувати гайки» на власному газовому ринку.
«Девон» був створений у 2000 році. Першими його патронами виступили Леонід Кучма та Александр Кваснєвський. Проте скільки б не мінялася влада, високі посадовці з обох боків кордону погоджувалися з тим, що «Девон» — важливе підприємство. Сфера діяльності фірми справді є стратегічною — це газ. «Девон» мав освоювати українські родовища, поляки обіцяли вкласти в це і гроші, і технології. В числі засновників виступили «Нафтогаз України» (12,13% акцій) і його польський колега Polskie Gornictwo Naftowe i Gazownictwo S.A. (36,36%). «Здавалось би, все позитивно, є всі основи для доброї співпраці. Але, на жаль, цього нема, — порівнює тодішні сподівання з нинішніми реаліями пані Сковронська-Лучинська. — Це прикро».
Нині «Девон» працює на Сахалінському родовищі, що в Харківській області. В нього немає своєї ліцензії, тож фірмі доводиться працювати на договорі про спільну діяльність із власником прав на родовище. Ліцензіатом виступає державне підприємство «Полтаванафтогазгеологія» — дочірня компанія НАК «Надра України».
Такий механізм, як виявилося, не є ідеальним. Але він є досить вигідним і для держави, і для приватного капіталу. Через брак коштів на дослідно-промислову розробку родовищ «Надра України» залучає іноземного інвестора. Той вкладає у свердловини свої гроші, бере собі певну частину видобутку, а іншу квоту палива передає державному підприємству.
«Кількість газу, яку ми даємо ліцензіату, залежить від свердловини, — розповідає «УМ» радник з юридичних питань «Девону» Володимир Чижик. — Для об'єктів незавершеного будівництва вона буде одна, а для тих свердловин, які ми збудували своїм коштом, — інша. Станом на сьогодні, згідно з умовами договору та фактичного видобутку, ми віддаємо ліцензіату приблизно 54 відсотки добутого газу».
Проблема розподілу газу між учасниками договору про спільну діяльність — «тема важлива й актуальна». Про це свідчить і перевірка газовидобувної сфери, що її цього року провели правоохоронні органи. Окрім численних проблем із ліцензіями, ба навіть крадіжками газу, огляд виявив «факти укладення завідомо збиткових для держави договорів про спільну інвестиційну діяльність та оренду свердловин». Правоохоронці натрапили навіть на такі випадки, коли компанія ставала «орендатором» ліцензії на перспективному й обладнаному родовищі, а державному ліцензіату перераховувала менш як половину видобутку. «Як наслідок, — повідомила Генпрокуратура, — основну частину прибутку від видобутку газу отримують комерційні структури, а інтересам держави завдаються значні збитки».
Від розподілу палива залишилась невдоволеною і «мати» «Полтаванафтогазгеології» — НАК «Надра України». На початку осені «Надра...» поширили заяву, в якій повідомили про намір змінити «систему розподілу продукції від спільної діяльності». «Якщо раніше умови роботи з інвесторами на ліцензійних ділянках компанії були 80 на 20, де 20% належало державі, то зараз спостерігається зовсім інша картина, — йдеться у вересневому повідомленні компанії. — Тепер НАК «Надра України» надає перевагу пошуку інвесторів на конкурсній основі, де вже зі старту мінімальний процент, який буде належати державі, становитиме 50%».
Вочевидь у цьому випадку йдеться про «нульові» родовища, на яких виявлено газ, однак ще не введено технології видобутку. Така схема діє й у випадку «Девону». Компанія ділиться 20 відсотками газу з тих свердловин, які обладнала своїми силами та грошима.
«Крім того, — йшлося в тому повідомленні «Надра України», — компанія проводить перегляд чинних договорів для того, щоб збільшити державну частину під час розподілу продукції».
У чергу на зміну договору поставили й «Девон». НАК «Надра України» хоче, щоб українсько-польське підприємство в обмін на користування родовищем передавало державі більше газу. Суто тактично для цього навіть привід є непоганий — «Девон» подав у «Надра України» програму робіт на Сахалінському родовищі й чекає на її схвалення.
«Спочатку цю програму довго не могли затвердити, — каже заступник голови правління «Девону» Ігор Фокін. — Вона розглядалася більше року. Без програми ми не можемо отримати гроші від інвестора (Polskie Gornictwo Naftowe i Gazownictwo має намір вкласти ще 40 мільйонів євро інвестицій. — Авт.). Нарешті правління «Надра України» прийняло рішення про погодження програми робіт. Але тепер починаються торги. Знаючи, що ми залежимо від програми, НАК «Надра України» хоче поміняти наші домовленості в договорі про спiльну діяльність».
Друга проблема, на якій у своїх висновках зупинилася Генпрокуратура, не менш важлива. Це те, куди йде газ, добутий підприємствами на кшталт «Девону».
Якщо конкретно, то держава скаржиться на те, що це паливо не відводиться до труб пересічного українця. «Значна частина газу власного видобутку реалізується не населенню, а промисловим підприємствам», — ідеться у повідомленні Генпрокуратури. Через це державні газові монополії змушені купувати для потреб населення дорожчий російський газ.
Особливо цим прогрішилася «Укрнафта». Але невдоволене око Генпрокуратури зиркнуло, зокрема, й на власника «сахалінської» ліцензії «Полтаванафтогазгеологія», а заразом і на «Девон».
Тут варто відзначити один геополітичний нюанс. Одним зі стратегічних завдань, яке Польща покладала на «Девон», було те, що видобутий цією фірмою газ надійде до польських труб. Власні запаси «блакитного палива» покривають тільки третину потреб нашого західного сусіда. Головним імпортером газу до Польщі (понад 40%) є Росія. Відтак для офіційної Варшави проблема диверсифікації газопостачань є дуже важливою. Власне, це й породило інтерес до «Девону». Український газ обіцяв бути дешевшим. До того ж вдалося б хоч частково позбутися залежності від демонічного «Газпрому».
Утім відколи «Девон» видобув на «Сахалінці» свій перший газ, його ще не продавали Польщі. «Потенційно така можливість була, — каже Iгор Фокін. — У статуті було сказано, що «Девон» експортуватиме газ у Польщу. Але ми ще жодного «кубика» Польщі не продали».
Зараз із досить високою мірою ймовірності можна казати, що в найближчому майбутньому газ «Девону» до поляків не надійде. Насамперед, це зумовлено тим, що вже через кілька днів Україна купуватиме газ по 130 доларів за тисячу кубічних метрів, що в два з половиною рази вище за ту ціну, яка діяла на момент створення «Девону» (тоді ми купували газ по 50 доларів). Значимість газу, видобутого в Україні, постійно зростає. Державі не вигідно пускати його в комерційні руки, не кажучи вже про імпорт за кордон.
І це підтвердили не тільки висновки прокуратури, а й рішення вищих органів влади. Про них — нижче.
Аби український газ надходив до населення, держава вдалася до кількох кроків. Наприкінці листопада Верховна Рада внесла до законодавства такі зміни, які зробили продаж палива комерційним структурам невигідним. Вона встановила рентну плату за збут газу: 50 гривень з кожної тисячі кубічних метрів палива. Деякі підприємства, як-от «Девон», узагалі «попадають» на 350 гривень. Бо закон передбачив, що до тих компаній, які працюють на державній газовій ліцензії і збувають свій газ не для потреб населення, «застосовується семиразовий розмір рентної плати за природний газ».
Відтак тому ж таки «Девону» стає невигідно збувати газ у комерційні руки. Бо тільки від ренти українсько-польська компанія втрачала б 70 доларів на кожній тисячі «кубів». Але невдовзі низка компаній позбулася й цієї можливості.
Бюджет, прийнятий парламентом і підписаний Президентом, наклав на державні компанії обов'язкову умову: продавати український газ на потреби населення. Це стосується і тих підприємств, які добувають газ на договорах про спільну діяльність із державними компаніями. В тому числі й «Девону».
Бюджет передбачає, що ці компанії «щомісячно здійснюють продаж... нафти сирої і газового конденсату власного видобутку... винятково на біржових аукціонах: у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів», а весь природний газ продають «для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення... за ціною, що не перевищує граничний рівень оптової ціни».
Як відомо, регуляторні органи встановили граничні ціни, за якими газ може продаватися населенню. Цей ліміт становить біля 65 доларів. Оце, власне, максимальна сума, яку той же «Девон» отримуватиме за збуте «блакитне паливо».
Державу можна зрозуміти. Більшу частину газу вона бере від Росії і по досить високiй цінi. За таких умов зростає зацікавленість у тому, щоб якомога вигідніше користатися своїми родовищами газу. Звідси й бажання обкласти приватного «газового» підприємця купою «буйків».
Утім для «Девону» нова газова політика України бачиться ще й через іншу призму. «Усе нібито правильно: є держава, вона має запаси газу і встановлює семиразову ренту, — каже заступник голови правління «Девону» Ігор Фокін. — Але! Наша компанія здійснювала роботи на свердловинах за рахунок польських інвестицій та банківських кредитів. Ми маємо їх повернути. А тепер виходить нонсенс: ми взяли гроші на одних умовах, передбачили графік погашення кредиторської та інвесторської заборгованості, а тепер ці умови міняються. Тепер ми не знаємо, як нам погасити свої фінансові зобов'язання».
Уже кілька років поспіль «Девон» працює у збиток. Це не страшно і навіть нормально для будь-якого нового підприємства. Спочатку гроші та доходи вкладаються у внутрішню структуру, технології та розвиток. Експерти кажуть, що для того, аби окупилася одна газова свердловина, треба приблизно вісім років. Цьогоріч «Девон» якраз підійшов до тієї позначки, коли його можна було б назвати незбитковим підприємством. Одержаний газ мав дозволити погасити частину інвесторської та кредиторської заборгованості. Ба, більше, Polskie Gornictwo Naftowe i Gazownictwo планувало передати в Україну черговий інвестиційний транш. Ясна річ, усе це тепер опинилося перед ризиком.
Радник з юридичних питань «Девону» Володимир Чижик не виключає, що зміна цінової політики та умов постачання газу власного видобутку, передбачені новим законодавством, змусять польську сторону вдатися до судів. «У контрактах передбачені арбітражні застереження: коли виникають подібні ситуації, то наші інвестори вирішують питання у своїх судах, — каже юрист компанії. — Не виключено, що інвестори приїдуть сюди з рішеннями судів, якими буде передбачено повернення вкладених коштів».
На думку представників «Девону», такі проблеми зіпсують інвестиційний клімат України. З цим можна погодитись.
До речі, про інвестиційний клімат. При підготовці цього матеріалу мене вразив такий нюанс: у польських ЗМI чимало писалося про «Девон» десь до 2004 року, але після цього в тамтешній пресі знайдеться небагато згадок про це українсько-польське підприємство. На пряме питання, чи це не є свідома політика, торговий радник-посланник посольства Польщі в Україні Анна Сковронська-Лучинська відверто відповідає: «Свідома. Ми не хочемо відлякувати інвесторів. Ми дивимось на Україну як на стратегічного і перспективного партнера».
Чи відлякує це й польського власника акцій «Девону», Polskie Gornictwo Naftowe i Gazownictwo? І пані Сковронська-Лучинська, і представники «Девону» зізнаються, що проблеми навколо фірми обмежують ентузіазм PGNiG. Польська компанія могла вкладати більше. Зараз затримується й 40-мільйонна інвестиція в євро. До речі, ще невідомо, чи після введення обмежень на торгівлю українським газом PGNiG й далі буде зацікавленим у «Девоні».
А проблем, власне, давно вистачає. Приміром, у 2004 році смак харківської землі сподобався керівництву Державного комітету природних ресурсів. Відтак наприкiнцi революцiйного року ліцензію передали іншій фірмі. Її пов'язували з тодішнім головою комітету, а нині народним депутатом від Партії регіонів Миколою Злочевським. Але «Полтаванафтогазгеології», а з нею й «Девону» вдалося відстояти своє право на родовище.
Цього року «Девон» отримав нових конкурентів у боротьбі за ліцензію. Кілька харківських підприємств (до речі, не позбавлених опіки тамтешнього «губернатора» Арсена Аракова) змагаються з «Девоном» за право експлуатації кiлькох свердловин. Справа доходила навіть до арешту рахунків «Девону». Ця суперечка досі слухається в судах.
Утім ці проблеми — з кшталту первісних і диковинних, які були в Україні ще з того часу, як держава здобула незалежність. Обмеження ж на продаж українського газу стали новим витком паливної політики України, видозміненої зростанням цін на східний газ. На ринку видобутого в державі палива стає тісно. Зокрема для іноземного інвестора.
Різдвяні свята для мешканців Польщі є періодом підбиття підсумків, і попри певну схильність до нарікання, більшість наших співрозмовників відзначають те, що «Батьківщина таки розвивається». Поляки почуваються цілком незле. Зрештою, як і їхні «нові» побратими з Європейського Союзу. «Молода Європа» стрімко нарощує розвиткові темпи, котрі й не снилися Росії в усіх її «єепнутих» мареннях. >>
На відкритті цьогорічного Варшавського книжкового ярмарку, 50-го за рахунком, міністр культури Польщі Вольдемар Домбровський оголосив країну-почесного гостя наступного, 51-го, ярмарку. «Україна» прозвучало несподівано — причому як для нас, так, здається, і для дирекції ярмарку. Рано чи пізно міжнародний книжковий дебют України у статусі почесного гостя мав статися — планувалося, що це буде у Франкфурті в 2007-му. >>
Проголосити Ісуса Христа королем Польщі запропонували незадовго перед Різдвом сорок шість депутатів Сейму. Ідея звучить принаймні екзотично, чи не так? Але не для поляків. У Польщі цю пропозицію сприйняли серйозно, і вона викликала неабияку дискусію. Чи не головний аргумент прихильників «коронування Христа»: якщо Діва Марія вважається королевою Польщі, то чому б Ісуса не назвати королем? >>
Польський інститут національної пам'яті (ІНП) досі лишається недосягненним взірцем для України. У нас створено формальну інституцію з подібним лейблом, але з порожнім змістом — є директор, Ігор Юхновський, але звикло бракує найважливішого — фахівців та грошей, немає навіть відповідного приміщення. Знову українська гора породила мишу. А боротьба між групами просовєтських і націоналістичних істориків за важелі впливу виглядає кумедною порівняно з опором «старих» структур, спрямованих винятково на відмивання бюджетних «цвинтарних» коштів.
Польща вже кілька років тому передала всі архіви комуністичних спецслужб до ІНП та ухвалила закон, який дозволяє безперешкодно оприлюднювати інформацію на всіх державних чиновників, якщо вони «стукали» «по молодості». Ось уже рік, як ІНП має нового президента — Януша Куртику, котрий заповзявся реформувати цю структуру і прискорити процеси оприлюднення «секретів», нагромаджених комуністичними спецслужбами. Януш Куртика в інтерв'ю «УМ» роз'яснив особливості нової ситуації у цiй царинi. >>
...Два роки тому фасад типового панельного будинку на проспекті Вернадського, 125 у Москві прикрасила меморіальна дошка. Зображення на ній добре впізнавані: на тлі вбраної ялинки, гітари і пляшки шампанського — актори Барбара Брильська та Андрій Мягков, виконавці головних ролей у культовому радянському фільмі «Іронія долі, або З легкою парою». Картина ця вийшла ще в 1978 році, але майже три десятиліття лишається незмінним атрибутом новорічної телепрограми. Її головних героїв за результатами соцопитувань на теренах сучасного СНД визнано найромантичнішою кінопарою століття. Але мало хто знає, що мрія мільйонів чоловіків колишнього СРСР, польська актриса Барбара Брильська, ставши для них символом витонченості, мудрості та лагідності, в особистому житті пережила чимало трагедій, опосередковано пов'язаних і з улюбленою нами «Іронією долі...» >>
«Нафтове серце» Литви, паливно-переробний комплекс у Мажейках, придбав польський гігант — компанія PKN «Орлен». Таким чином було зроблено найбільшу закордонну інвестицію в історії сучасної Польщі й найбільшу акцію за час існування Литовської біржі. Важливість цієї стратегічної операції підкреслила присутність прем'єр-міністрів Польщі та Литви при передачі акцій. Загалом полякам контрольний пакет у 84,36% акцій компанії «Мажейки Нафта» обійшовся у 2,34 млрд. доларів. Литовський уряд планує зберегти за своєю державою 10% акцій. За словами прем'єр-міністра Гедимінаса Кіркіласа, цю подію можна розглядати і як «історичне порозуміння на додаток до 15-ї річниці встановлення дипломатичних відносин із Польщею». >>
