У той час, як Польща була адвокатом України в ЄС, Німеччина під урядуванням Герхарда Шредера виконувала «цивілізаційну місію» для Росії. Тісна дружба канцлера Шредера з екс-агентом КДБ у Німеччині Володимиром Путіним закінчилася тим, що всемогутній улюбленець німецьких соціал-демократів офіційно влаштувався на роботу до «рускіх». Натомiсть між Німеччиною і Росію зберігається стратегічне економічне партнерство. З приходом Ангели Меркель ситуація дещо вирівнялась, але досі Німеччина свідома, що ключик від української євроінтеграції лежить на дні найпотаємнішої криниці Спаської башти, i не хоче задурно підставлятись, виборюючи політичні інтереси дезінтегрованого та неосвіченого київського політбомонду. Водночас саме на Німеччині, котра після Фінляндії головуватиме в ЄС, лежатиме відповідальність за реальну євроінтеграцію досі політично непрозорої України.
Про переплетіння інтересів і навколоукраїнські колізії — наша розмова з Райнером Лінднером, провідним консультантом уряду Німеччини, який очолює «східний» напрямок у Німецькому інституті дослідження міжнародних відносин та безпеки. Цей Інститут є найпотужнішим цивільним дослідницьким центром в усій Центральній Європi.