«Крайня Гута» — саме так назвала б я кафе чи якийсь інший розважально-шинковий заклад, якби відкривала його в Гуті. За аналогією широко відомого в народі ще з радянських часів кафе під назвою «Крайня хата», розташованого у лісі неподалік від українсько-білоруського кордону на українському боці по дорозі на Брест. Хоч кордонів тоді не було і вся їхня «атрибутика» була лише умовністю. На відміну від часів нинішніх, коли кордони, прикордонні стовпи і прикордонники з собаками розділили не лише добрих сусідів, а й родичів, які опинилися «за кордоном» і «за гранiцей» відповідно. А Гута як була крайньою точкою Ратнівського району на білоруських підступах — так нею і залишилась. За нею тільки ліси розділяють дві сусідки-держави. Як уживаються із сусідами гутняки, чи заздрять білорусам насправді, бо про дива білоруської економіки на Волині ходять ледве не легенди?! Для того ми й подолали сто сімдесят кілометрів із Луцька відразу після свята Михайла архістратига. Як виявилося, припізнилися на один день, на Михайла у Гуті був празник, себто храм. Тим більше були подивовані, побачивши на вулицях у будній день святково одягнених людей — молодих і старих. Невже у поліськiй глибинці День свободи (а потрапили ми у Гуту 22 листопада) святкують як престольне свято?!