Сьогодні навряд чи знайдеться людина, яка назве результати культурно-політичних акцій «2002: Рік України в Росії» і «2003: Рік Росії в Україні» втішними, принаймні для нас, українців. Остання виборча кампанія до Державної Думи Росії показала, що за останні роки антиукраїнські настрої в російському суспільстві з маргінальних стали домінуючими. Однак якщо політичні й культурні наслідки останніх двох років більш-менш очевидні, то економічні досі не аналізували. Тому саме час підсумувати втрати і здобутки України у відносинах з Росією і російським капіталом за останні роки.
Ще в 2000 році Росія запропонувала Україні розрахуватися за газові борги (тоді вони сягали 2 млрд. доларів) майном державних підприємств. Тоді ж росіяни надіслали в Україну перелік підприємств, які їх цікавлять. Україна відмовила росіянам, однак якщо сьогодні подивитися на придбання російських компаній в Україні, стає зрозуміло, що загалом практично все, що Росія хотіла, вона отримала.
Так, ще в 2001 році в умовах украй суперечливих конкурсів росіяни купили Запорізький алюмінієвий комбінат (АвтоВАЗ-Інвест) і Миколаївський глиноземний («Російський алюміній» через дочірню структуру). Російські компанії багато наобіцяли, але сьогодні Фонд держмайна України має вагомі претензії щодо виконання ними своїх зобов'язань. Однак ці придбання в порівнянні зі здобутками 2002—2003 років просто мізерні.
2002 рік серед іншого став роком активної експансії росіян у сфері нафтопереробки. На зміну різноманітним українським нафтотрейдерам і торговцям бензином прийшли дві російські компанії — ТНК і Лукойл. Сьогодні вони утримують оптовий ринок і левову частку роздрібного ринку нафтопродуктів, через яку продають пальне, вироблене на Одеському НПЗ (Лукойл) і Лисичанському ЛиНОСі (79 відсотків належить ТНК).
У тому ж 2002 році Харківський молочний комбінат купила російська компанія «Вімм-Білль-Данн» і до сьогодні стала домінуючим гравцем на вітчизняному ринку молокопродуктів.
Наприкінці минулого року в Україні розпочалася дискусія щодо створення українсько-російського газотранспортного консорціуму, до якого мав би перейти контроль і управління вітчизняною газотранспортною системою. При цьому досі залишаються незрозумілими здобутки України від створення консорціуму, однак нещодавнє звільнення віце-прем'єра з питань ПЕК Віталія Гайдука показало, що українська влада остаточно ухвалила рішення і завершить процес створення газового консорціуму.
Наступним великим набутком росіян став український оператор мобільного зв'язку UMC, придбання якого російська компанія МТС завершила весною 2003 року. Росіяни перший час навіть хотіли змінити назву українського оператора на МТС, однак потім маркетологи переконали нових власників у згубності цього кроку з точки зору втрати клієнтів.
З червня 2003 року Росія починає тиск на Україну з приводу реверсного використання нафтопроводу «Одеса—Броди». За такого сценарію нафтопровід буде обслуговувати Одеський НПЗ, дозволить Росії контролювати ринок сирої нафти у Східній Європі і, найголовніше, покладе край спробам України диверсифікувати постачання нафти і нафтопродуктів. За цим проектом стоїть російська ТНК, яка, власне, пропонувала свою нафту для заповнення труби. Сьогодні дискусія далека вiд завершення, в першу чергу — через активну позицію Євросоюзу і Польщі проти реверсного використання нафтогону, однак тиск росіян не припиняється. Тиждень тому голова РАО «ЄЕС Росії» Анатолій Чубайс заявив, що його компанія стала власником великих пакетів 10 українських енергопостачальних компаній (обленерго). Отож єдине, що загрожує російській компанії, — це штрафи Антимонопольного комітету за те, що не погодили угоду з покупки. А далі — хазяйнуйте як хочете.
Ми пригадали лише найбільші оборудки, а ще є сотні менших, що довершує картину російської експансії в Україну. Однак останній бій ще попереду. Україна історично була позбавлена великих сировинних ресурсів, а ті, що мала, активно видобувала в радянські часи, і на період незалежності від них мало що залишилося. Це стосується і нафти, і газу, і дорогоцінних металів. Українське вугілля хоча і є в достатку, але залягає у важкодоступних місцях, що робить його видобуток нерентабельним і потребує державних дотацій. Єдиним природним ресурсом, якому заздрить весь світ, є залізна руда. Україна — на другому місці у світі за розвіданими промисловими запасами залізної руди (по вмісту заліза). На першому місці — Росія, яка має близько 21 відсотка розвіданих запасів, потім Україна (18 відсотків), Китай (11 відсотків) і далі вже Австралія і Бразилія.
Наприкінці минулого року Україна несподівано вирішила приватизувати підприємства гірничо-збагачувального комплексу, які входять до складу державного холдингу «Укррудпром». А це 10 підприємств, які разом добувають 70 відсотків української руди і володіють 85 відсотками промислових покладів. Більше того, приблизно 60 відсотків запасів знаходяться на одному гірничо-збагачувальному підприємстві з найсучаснішими економічними технологіями — Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. Іронія долі в тому, що сьогодні до 49 відсотків акцій підприємств знаходиться у власності офшорів, які пов'язують з російською компанією «Старт-Груп». Остання управляла державним пакетом Інгулецького ГЗК до 2002 року. На інших підприємствах комплексу теж хазяйнують офшори: за ними може стояти будь-яка компанія, з будь-якої країни, зокрема і з Росії. Невідомо, чим керувалися українські народні обранці, які наприкiнцi листопада прийняли в першому читанні законопроект, що передбачає пільговий продаж гірничих підприємств компаніям, які сьогодні мають великі пакети акцій. Якщо глянути на їх перелік, стає ясно, на чию користь законопроект — він дозволить російському бізнесу зробити черговий крок на шляху скуповування України.