Всі люблять співати

      Дебютний твір продюсера служби Бі-Бі-Сі Катерини Хінкулової видавництво «Зелений пес» видало у серії «Майбутні класики». Втім після презентації книжки в голові підступно дзижчала думка, що якщо всі твори цієї серії подібні до твору Хінкулової, то краще було б її назвати якось на кшталт «Гра в класики», або ще краще — «Від двох до п'яти».

      Модераторами презентації були брати Капранови власною персоною (пишу в однині, бо видавці вже «обламалися» називати свої імена, все одно ніхто братів не розрізняє). Капранови тішилися, мов діти, стилізовано під тінейджерів жартували та ставили авторці і присутнім запитання у стилі Бівіса і Батхеда.

      До кожного окремого розділу своєї книжки авторка пропонує окремий саундтрек українського, британського, французького чи американського виконавця. Українськими фаворитами Катерини Хінкулової стали ТНМК. Тому під час презентації книжки Фагот і Фоззі виконували роль дітлахів, учасників гуртка художнього читання. Вони старанно декламували розділи з книжки і, як уміли, говорили компліменти авторці, яка активно піарить їхній гурт у своїй ранковій музичній програмі на Бі-Бі-Сі.

      Авторка теж прочитала шматок свого роману. Поганенька українська мова тексту чергувалась із мовою англійською (про рівень англійської судити не можу, позаяк не володію нею). На гостей творчого вечора лився текстовий потік, що складався з ніг у панчохах і без трусів, чоловічих облич у косметиці, презервативів, цератових пакуночків із прахом подружки, дитячих возиків та іншої лабуди. Хтозна, можливо, за усного читання текст сприймався б цілком інакше, але з невеличкої сцени «Бабуїна» все мало дещо дитсадівсько-гротескний вигляд.

      — Ви зараз живете в Лондоні. Ви поїхали туди шукати щастя? — запитує один із братів Капранових, поки другий ходить поміж столиками, агітуючи присутніх писати на аркушиках запитання до Катерини.

      — Тобто? — каже Хінкулова. — Моя книжка присвячена космополітам. Це внутрішні розмови в голові, це альтер-его.

      — У романі головна героїня має сина Боліка, — й далі допитується половинка братів Капранових. — У вас теж є Болік?

      — Це художній прийом.

      — Ви прописані в Лондоні? — ніяк не заспокоїться модератор Капранов.

      — Ні, на Оболоні.

      Далі з'являються Фагот із Фоззі і починають агітувати присутніх. Агітація звучить приблизно так: «Треба читати українське, треба читати, просто тупо читати».

      — Що, крім репу, ви тупо читаєте? — веде своєї брат Капранов.

      — Катеринину книжку читаємо. Хоча спершу дуже образилися на неї, бо рожева обкладинка. Але не думайте, книжка не про трансвеститів і не рожева, вона гарна, — запевняє Фагот.

      — Не смійтеся так єхидно, — звертається до присутніх Фоззі.

      — Книжкові журналісти гірші за музичних, бо музичні журналісти самі не грають, а лише пишуть. А книжкові журналісти пишуть самі, тому заздрять письменникам, про яких пишуть.

      Отака от вийшла весела презентація. Залишається лише перефразувати класика: книжок має бути багато і різних.