Наполеон Орда - повстанець, вигнанець, митець

      Коли батько-поляк передає тобі родове прізвище Орда - це ще може бути збігом обставин. Коли ж батько-поляк, живучи на теренах Російської імперії, дає тобі при хрещенні 11 лютого 1807 року ім'я Наполеон, - це вже виклик і політична програма водночас, що їх тобі, як прапор, вкладено до дитячих рученят.

      Нехай хоча б ювілей цієї дитини, що виросла у генія-універсала, примусить громадян України замислитися над внеском Наполеона Орди в нашу, саме українську, культуру. Для цього є всі підстави, хоча під час ювілейних заходів ЮНЕСКО за спадок Орди мимоволі змагатимуться чотири культури й чотири країни.

      Наполеон Орда зріс у польській шляхетській родині в Білорусії, у Пінському повіті, що тепер належить до Берестейщини. Друг Адама Міцкевича, він визначав себе як «литвина». У самому корені цього слова, незважаючи на «білоруський» зміст, є також природнє посилання на Велике Князівство Литовське. І, так само, як і Міцкевич та герой його великої поеми, Орда мав повне право зробити афористичний висновок зі своєї вигнанської ностальгії:

О краю мій, Литво! Ти на здоров'я схожа!

Яка ти дорога, лиш той збагнути може,

Хто втратив раз тебе. Як видиво живе,

Тебе малюю я, бо туга серце рве

(переклад Максима Рильського).

      Нарешті, після повернення зі своїх скорботних, але вищою мірою творчих мандрів Орда залишив коштовний спадок Україні - кілька сотень літографій, акварелей і малюнків фортець, замків, маєтків, селищ та просто краєвидів Волині, Поділля й Галичини.

      Недарма батько Наполеона Орди був за фахом інженер-фортифікатор. Сотні мурів, що їх увічнить його син на полотні та папері, будуть відгуком на батьківські «паролі». Батько не проектував фортечних мурів у рідному маєтку Вороцевичі - хіба що такі модні за часів сентименталізму та раннього романтизму штучні руїни. Проте історія додала до дитячих і юнацьких вражень Орди руїн правдивих - через Берестейщину перекочувалася в обидва боки велика армія справжньoго Наполеона, піднімаючи, а потому знищуючи сподівання Польщі на відродження і незалежність. Потужним пресом пройшлися Ордовою вітчизною російські війська, вичавлюючи з польських сердець солодко-гірке вино змов та приречених повстань.

      Перед самим закінченням Вільненського університету, 1827 року, Орду виключено за участь в таємному студентському товаристві «Зоряне». Відтак він лишився «вічним студентом», хоча згодом і став одним з найосвіченіших польських діячів своєї доби. До того ж не виключено, що коли б майбутній графік та композитор без перешкод довчився на своєму математичному відділенні, то й доля його була би зовсім іншою.

      А насправді сталося - жертовна участь у повстанні 1831 року, не по штабах і не в обозі, а на передньому краї, командир стрілецького загону, стрілець-снайпер. Орден Virtuti Militari не давали першому-ліпшому стрільцеві... Наполеон Орда став його кавалером, але це коштувало йому довгих десятиліть відлучення від батьківщини.

      Самотнього малювальника бачили потому на узгір'ях та в долинах Австрії, Швейцарії, Італії, Піренеїв, Південної Африки, Шотландії. Як показало майбутнє, Орда «набивав руку» заради рідних місць та краєвидів України.

      Під час цього тяжкого «перегрімажу» - паломництва до самого себе - Ординими приятелями стали Адам Міцкевич та Фредерік Шопен. Отстанньому Орда присвятить перше видання свого «Альбому композиторів польських» 1838 року.

      У звуках він завжди прагнув виразити себе так само, як і в зображенні фортець та мурiв у пейзажі. Партитури полонезів, серенад, мазурок Наполеона Орди лише нещодавно знову потрапили на його історичну батьківщину - 2005 року їхнє виконання стало відкриттям музичного фестивалю в Несвизькому замку Радзивілів (Білорусь). Окрім композиції, він давав ще й публічні концерти, виявив себе як феноменальний музичний антрепренер. Його призначили директором Італійської опери в Парижі. Так і лишився б Орда при боці своєї оперної музи, та знов потягнув його з нагрітого місця вир європейської революції 1848 року. Лише по чверті століття наш «Наполеон літографії та гравюри» видав свою «Граматику музики» - зразковий підручник для початківців. Ця «Граматика» приєдналася до справжнього посібника «Аналітичної та практичної граматики польської мови», який Наполеон Орда попервах видав двічі у Франції, і лише на схилі років - у Варшаві.

      Під час найбільшого злету повстання Зигмунта Сераковського та Кастуся Каліновського 1863 року Орда вже не шукав з'язку з інсургентами-побратимами. Він уникав бойових позицій та «нічийної землі», а десь там, на манівцях, усамітнювався на пагорбі чи березі річки з пензлем або свинцевим олівцем. Ніби нічого не відбувалося поруч... Орда неначе намагався увічнити кожну мить величної природи. Мить, що могла стати останньою і для колишніх товаришів, і - за компанію - для нього самого. Адже той, кого «простили» сім років перед ним, все одно «автоматично» потрапляв до «розстрільних списків» під час нового заворушення.

      «Від многої мудрості - багато скорботи». Еклезіастова гіркота досвіду примушувала його малювати чи не останнє, що могло бути невдовзі зруйновано. Унікальна українська пейзажна галерея Орди є творчим наслідком цілком побутового рішення. Після придушення повстання 1863 року Орда знову стає фактичним нелегалом - цього разу в статусі домашнього вчителя на Волині, у родині генерала Адама Жевуського.З генеральського будиночка в Чуднові Орда й почав свої «мирні набіги» на Україну.

      Найбільше уваги в наших краях митець приділив Поділлю. У подільських пам'яток і доля начебто краща, ніж у волинських та «українських» (власне Україною Наполеон Орда, за польською традицією, називав Наддніпрянщину). У Кам'янці-Подільському покладіть літографію Орди поруч із сучасним фото і побачите - все на своїх місцях: і на Карвасарах, і на Руських фільварках, і, звичайно, на Острові в турецькій фортеці. Замок у Бережанах майже не змінився - лише довколишні хати неначе хтось косою викосив. Майже все збереглося якимось дивом у Сатанові. Добряче піддалися часові вінницькі мури, але там ще є за що потриматися. Та досить перебрати види маєтків, костелів, палациків - і тільки пташині гнізда знайдемо в Синяві, Смотричі, Рихтах, Славуті, Дзигівці, Чорному Острові...

      З Волинню важче - згідно з сумною закономірністю, пам'ятка мала бути достатньо об'ємною, аби вціліти в «ординому форматі». Так само димить туманами Кременецький замок, а Луцький навіть «після реставрації кращим став» (принаймні якщо послуговуватися реплікою з фільму « Старики-розбійники»). Олексько та Підгірці й зараз - неначе з литографського аркуша Орди. А щоб з'ясувати, куди «переїхали» маєтки Голоби та Білозірка, треба влаштовувати повноцінну експедицію.

      Монастирські та міські укріплення Бердичева над річкою Гнилоп'яттю «схудли» більш ніж наполовину. Принади уманського парку «Софіївка» відроджувалися щоразу, особливо після останнього стихійного лиха, неначе саме за замальовками Наполеона Орди. А унікальний куточок Погребища ще чекає, аби його «прикнопив» на робочому кульмані автор майбутнього проекту відновлення містечка.

      Критерієм вибору об'єктів для увічнення в малюнку та живописі Орда обрав зв'язок з історичними постатями Польщі, Литви та України-Русі, а також самоцінну красу архітектурного ансамблю і місця розташування.Часто він малював будови зруйновані і місцини захаращені, але ще не опоганені «старшим братом» та його ідеологічними наступниками.

      Але слід у слід за ветераном-митцем ішли карателі генерала Михайла Муравйова-«Вішателя» - і зносили, висаджували у повітря, розбивали артилерією тільки-но змальовані Ордою пам'ятники минулого. Для художника палаци та замки були камінною музикою, для російських генералів - гніздами реального та можливого опору. Вже до кінця ХІХ століття більшість iз того, що встиг зафіксувати Наполеон Орда, лишилося цілим тільки в його роботах.

      Іноді увага великого спостерігача чіплялася за придорожню корчму, іноді - за стару ратушу, гуту або папірню, час вiд часу на папері з'являвся просто край лісу з самотньою людською фігурою, але завжди - з точними датою та місцем виконання роботи. Тож коли на всіх теренах, що їх сходив ногами наш Наполеон, схочуть дати раду всім своїм руїнам, якнайточніший довідник готовий до послуг...

      Як повелів Орда у заповіті, по смерті тіло його було перевезено з Варшави до батьківських місць. Довічний вигнанець та заброда повернувся навіки до своїх «дзядів»-предків. Тільки після його смерті в Австрії було видано перший альбом гравюр та літографій «Наполеона чотирьох народів». Потому виходили нові й нові Ордині збірки та альбоми.

      Ще й сьогодні знавцям здається, що новознайденим роботам Орди не буде кінця, вони все прибувають і прибувають - це справжня повінь таланту та краси зниклого світу. Як це могла встигнути одна людина, хоча й протягом двох десятиліть мандрів, - не вкладається в голові.

      Цьогоріч родовий маєток Ордів в урочищі Красний Двір неподалік Вороцевичів став об'єктом суцільних археологічних розкопок. Не скарб шукали - готували майданчик для відтворення маєтку. Він має бути повністю відновлений до ювілею. Поки що «ордівські» експозиції розміщено в музеї народної творчості сусіднього села Мотоль.

      Дослідники відкинули рештки сміттєзвалища, що влаштували на садибі у пізньорадянські часи, розібрали фундамент сільської хати, який господар вліпив прямо на рештках ордовського палацика, дійшли до обвуглених решток самої садиби (вона погоріла у Другу світову). Нарешті, знайшли царську «дєньгу» другої половини ХVІІІ століття - батько Наполеона Орди, за звичаєм, зробив «закладини на першому куті», аби дім стояв століттями.

      Вже не перший рік щовересня збираються митці «ординого кола» з Центральної та Східної Європи на міжнародні пленери в Іванівському районі Берестейщини. Щоразу до них приєднуються художники з України, земель, що їх було витягнуто із забуття графічними аркушами Наполеона Орди. Та коли на книжковій полиці під рукою українського читача опиниться зведений альбом «Україна в роботах Наполеона Орди» - тільки тоді можна буде з полегшенням сказати: «Нарешті він повернувся».