Останні роки в Україні професійний день військових відзначають двічі: 23 лютого за «старим» радянським стилем та 6 грудня — за «новим». Можливо, не краща традиція згадувати про проблеми жінок у березні, дітей — на початку літа, а про вояків — узимку. Однак сьогодні проблеми людей у погонах значною мірою є проблемами загальнодержавними, адже вони безпосередньо стосуються мало не кожного громадянина України. Українці служать не лише на рідних просторах, а й у спекотному Іраку, європейському Косові та тропічній Сьєрра-Леоне. «Геній» полководця Леоніда Кучми вже тричі підштовхував свого носія до відправлення українських солдатів та офіцерів до африканської Ліберії. Поки що, на щастя, без результатів.
Про перспективи реформування української армії слідами її професійного свята наш кореспондент поспілкувався з Віктором Ющенком, лідером парламентської фракції «Наша Україна». Майже 30 років тому рядовий Ющенко служив у Прикордонних військах Радянської армії. Нині Віктор Андрійович — капітан запасу.
Політика нейтралітету для України — надто дороге задоволення
Стан Збройних сил — це показник не лише обороноздатності держави, а й її суспільно-політичної зрілості, здатності до ефективної інтеграції в міжнародні структури безпеки. Тому воєнну реформу слід розглядати як елемент руху України в напрямку європейської ринкової демократії.
«На жаль, історію українських Збройних сил в останні роки супроводжують сумні події, які спричинені незадовільним технічним та моральним станом війська. Вибухи у Броварах, авіакатастрофа на Скнилові, збитий пасажирський літак над Чорним морем засвідчують глибоку кризу української армії», — каже Віктор Ющенко. На його думку, більшість проблем армії мають невійськове походження, оскільки сьогодні відчувається невідповідність між задекларованими пріоритетами розвитку держави та реальною ситуацією. Все це позначається на армії.
«Структура, чисельність, технічне оснащення і система управління армією залежить від стандартів, прийнятих у колі держав, до яких вона прагне інтегруватися. Україна має, врешті-решт, визначитися. Якщо ми щиро прагнемо євроатлантичної інтеграції, що декларує офіційна влада, маємо дбати про сумісність з арміями країн НАТО. Якщо це лише ширма для світової спільноти, влада має це визнати і не вводити в оману своїх партнерів. Але в будь-якому випадку українці мають знати, в який спосіб влада гарантує безпеку держави та громадян», — наголошує Ющенко. Він вважає, що політика так званого нейтралітету, яку деякі політичні сили часто приміряють для України, є надто дорогим задоволенням. «Нині побутує міф про те, що членство в НАТО вимагає значних додаткових коштів, які, начебто, можна заощадити, дотримуючись нейтралітету. Справжній нейтралітет по кишені лише дуже заможним країнам, таким як Швейцарія, Швеція чи Австрія. Натомість після вступу до Північноатлантичного Альянсу Україна може в перспективі скоротити військові витрати, оскільки там деякі сектори безпеки перебувають під «парасолькою» НАТО і не потребують витрат кожного учасника. Саме тому більшість країн Центральної, Південної та Східної Європи обрали систему колективної безпеки в рамках НАТО. Для них це вигідно і надійно», — констатує лідер «Нашої України».
Влада готова ризикувати життям українців в Африці в гонитві за «легким» доларом
Сьогодні реформування Збройних сил розвивається в рамках ухваленої ще в січні 1997 року Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України на період до 2005 року. Віктор Ющенко вважає, що цей документ не враховує деяких ключових факторів, зокрема рішення щодо інтеграції України в НАТО та початку антитерористичної кампанії, що розгорнулася в світі після терактів 11 вересня 2001 року. На його думку, цей документ розрахований на позаблокову державу, яка збирається боронити свій суверенітет засобами «традиційної» війни, що не відповідає вимогам сьогодення.
Лідер «Нашої України» переконаний, що сьогодні неможливо говорити про утвердження системи громадського контролю за воєнною організацією держави згідно з європейськими стан- дартами.
«По-перше, нинішнього міністра оборони (генерала армії) лише умовно можна вважати цивільним. По-друге, важко сподіватись на підконтрольність армії суспільству в умовах корумпованості та непрозорості влади загалом», — вважає Віктор Ющенко.
За його словами, в Україні досі не оприлюднили достовірні дані щодо реальної кількості військовослужбовців і цивільного персоналу в Збройних силах. «Всупереч європейській практиці ця інформація, як і структура військового бюджету, є засекреченою», — наголосив в інтерв'ю Ющенко.
Постановою Верховної Ради від 22 грудня 1998 року чисельність Збройних сил України визначено у 310 тисяч військовослужбовців і 90 тисяч цивільних. За даними Міноборони, такої чисельності наша армія досягнула ще 2000 року, однак, iмовірно, ця цифра є завищеною.
За словами Ющенка, нинішня чисельність не відповідає функціональним потребам армії в умовах війн «нового типу», адже більшість вітчизняних та зарубіжних експертів вважають, що у Збройних силах України разом з цивільним персоналом мають служити не більше 250-280 тисяч осіб.
В.Ю. переконаний, що нинішня кризова і невизначена ситуація з армією сприяє корупції та зловживанням. Як наслідок, військова політика стає нелогічною і непослідовною. «Скажімо, відправку українських миротворців до Іраку можна пояснити стратегічними інтересами держави, адже Україна зацікавлена в іракській нафті. Крім того, вона може розраховувати на укладання контрактів з відбудови цієї країни після закінчення війни. Натомість намагання будь-що відправити наших солдатiв до Ліберії викликає нерозуміння і занепокоєння. Майже 60 відсотків мешканців цієї країни є носіями ВІЛ-інфекції. Ще жоден європеєць не вижив там після жовтої лихоманки. За рік перебування миротворців у країнах тропічної Африки 60 відсотків з них починають страждати на психічні розлади. За 6 місяців перебування у тропічному кліматі 25 відсотків військових хворіють на малярію, а за рік — 70 відсотків. Але влада ризикує життями українців через прагнення заробити «легкі» гроші та неспроможність проводити системну, прозору і сучасну військову політику», — зазначає Віктор Ющенко.
Витрати на українського солдата у 8 разів менші за витрати на польського вояка. Водночас одна з головних проблем армії — в неналежних соціальних умовах для військовослужбовців, що звільняються внаслідок скорочення. Неготовність держави забезпечити відповідну підтримку військовим є основним фактором, який формує негативне ставлення військових до самої ідеї скорочення.
«Важливим аспектом цієї проблеми є недостатнє фінансування робіт щодо перепрофілювання колишніх військових частин, військових містечок, утилізації військових відходів. Часто за- бруднення військовими екології стає причиною масових отруєнь та захворювань серед цивільного населення. Це підтвердили надзвичайні події у Первомайську та Болеславчику», — каже Віктор Ющенко. Він вважає недостатнє фінансування армії однією з найсуттєвіших проблем військової реформи. «Витрати на українського військового менші за витрати на румунського вояка в 2,5 раза, російського — в 4 рази, польського — в 7-8 разів, німецького — у 20-25 разів».
Згідно з законом, військова організація держави має фінансуватись в обсязі 3% національного ВВП, тоді як реальні щорічні обсяги, згідно з держбюджетом, в останні роки складають 1,6 — 1,8%», — зауважив Ющенко.
Який солдат розумітиме різницю між захистом Вітчизни і її кримінальної верхівки?
Лідер блоку «Наша Україна» визначив кілька кроків, які необхідно зробити для побудови в Україні професійної сучасної армії: «Влада має забезпечити прозорість і підконтрольність військового бюджету та контроль за його виконанням. Вона має визначити пріоритети військової реформи і забезпечити їх фінансування. Також має бути переосмислена структура військової освіти, яка дозволить уникнути «перевиробництва» кадрів. Все це дозволить здійснити поступовий перехід до армії на контрактній системі комплектування. Військовий — це складна і відповідальна професія. Тому тримати зброю в руках мають не вчорашні школярі, а добре навчені, психологічно сформовані, самодостатні особистості, здатні у критичний момент фахово виконати поставлене державою завдання».
Водночас В.Ю. зазначає, що проблему переходу армії на професійні рейки варто розглядати у контексті загального соціально-економічного розвитку України. Ющенко вважає декларативним Указ Президента №239/2001 від 7 квітня 2001, яким визначено 2015 року завершити перехід до контрактної комплектації армії. Адже армія є частиною суспільства, і її проблеми неможливо вирішити окремо від суспільства. Сьогодні важко спрогнозувати темпи переходу до контрактної служби, оскільки держава не планує військовий бюджет навіть на середньострокову перспективу. Тіньова економіка та корумпованість влади не дозволяють точно прорахувати, коли держава зможе утримувати професійну армію, що вимагатиме принаймні вдвічі більшого бюджетного фінансування.
Ющенко переконаний, що професійна армія неможлива без загальної демократизації життя у державі. «Чинній владі зручно мати феодальну армію у феодальному суспільстві. Тільки у таких умовах громадяни виконують усі її забаганки, а армія стає апаратом примусу проти непокірних. Натомість солдат-контрактник не дозволить себе зневажати, не стане виконувати злочинні накази, оскільки, на відміну від нинішніх безправних солдатiв, матиме відповідний статус. Такий солдат розумітиме різницю між захистом Вітчизни і її кримінальної верхівки», — наголосив Ющенко.