Прощальний дзвоник під супровід міліцейської «трійки»,

      31 травня в Озютичах, як і в решті сіл Локачинського району, в школі відбувалося свято останнього дзвоника. Урочиста лінійка розпочалася о десятій годині, а вже об одинадцятій двадцять п'ять, щойно змовкли слова привітань випускникам, до школи під'їхало авто, з якого вийшло троє незнайомих чоловіків. Вони показали директору школи Олександрові Гап'яку якісь «корочки» і запропонували пройти в його службовий кабінет. З несподіванки він навіть не встиг прочитати, кому ж ті «ксиви» належать. А чоловіки повідомили, що вони приїхали з позаплановою перевіркою.

Учителям наказали... не розходитися

      Які надзвичайні обставини змусили людей у погонах приїхати з Луцька у віддалене локачинське село, та ще й у день останнього дзвоника, із перевіркою? Як пізніше вони пояснили, просто не знали, що в районі «останні дзвоники» відбувалися 31 травня, а не 30, як у Луцьку. У кабінеті незнайомці показали і постанову про перевірку на предмет «дотримання чинного законодавства та використання бюджетних коштів», підписану першим заступником начальника УМВС в областіі. У ній було вказано і термін перевірки - з 30 травня по 20 червня. Можна лише уявити, які б це мали бути суми ймовірних неправильно використаних бюджетних коштів, якщо такому поважному відомству, як відділ Державної служби боротьби з економічними злочинами (колишній ОБХСС), потрібно було аж двадцять днів, аби перевірити фінансову діяльність директора неповної сільської школи, де навчається 60 учнів, працює 12 учителів і де немає навіть своєї бухгалтерії. Не інакше, як рахунок мав іти на тисячі гривень. Перевіряючі попросили списки вчителів, класні журнали, тарифікацію, журнал заміни пропущених уроків, книгу наказів, тобто фактично всю документацію за 5 останніх років. Учителям наказали бути в школі й нікуди не розходитися. Діти теж очікували, розгублені. Свято ж усе-таки, а тут така неприємність...

Звiдки ж ноги ростуть?

      - Хлопці, а в туалет мене теж хтось із вас буде супроводжувати? - зіронізував я, бо вже не втримався. Хоча поводилися вони чемно, як належить. Я пішов у туалет і зателефонував звідти знайомому, теж директору школи, у якого в СБУ були знайомі. Щоб дізнався, чи це не їхня робота. Той повідомив через якийсь час, що Служба безпеки до цієї справи відношення не має. Я спочатку подумав, що, напевне, перевірятимуть, як використовуються гроші на ремонт школи, які здають батьки. Але з цим у нас порядок - є протоколи засідання батьківського комітету, де вирішувалося, як і на що витратити ті гроші, - розповідає Олександр Володимирович. - До речі, ми цього року на ремонт не витратили жодної копійки з будь-якого бюджету. Але склад для палива збудували, яблука у шкільному садку потрясли і здали, доклали ще вчителі зі своїх премій, я здав 120 гривень - придбали до комп'ютера принтер і сканер. Ви собі не уявляєте, що значить для сільських дітей комп'ютер! Нам обіцяють комп'ютерний клас, і викладач є, наш випускник. Комп'ютер поки що один, але дітки, котрі ходять на факультатив, геть іншими стають. Свій город маємо, всю городину на зиму заготовляємо. Батьки по 7 гривень у місяць доплачують за гарячі обіди. Зате поїдять діти і голубців, і вареників, коли ковбаски, всі салати свої. Стараємося, щоб смачно було, калорійно. Але ж ідеться не про це. Як виявилося згодом, поважних людей з Луцька зацікавила у нашій скромній сільській школі одна конкретна обставина: заміна уроків співів у 2003-2004 навчальному році. Мовляв, у них є інформація, що уроки музики не проводилися, а гроші хтось отримував. Тоді стало зрозуміло, звідки ноги ростуть. У нас справді були проблеми з учителями музики. Звідки тільки вони не доїжджали у школу, навіть з Турійського району. Ну хто, скажіть, за такі гроші, за три уроки на тиждень, їхатиме в нашу глушину? Заробити хіба що тільки на проїзд. То їздили музики, які на весіллях підробляли, приїдуть у понеділок на урок, а від них перегаром і часником за версту чути. Можна і не в понеділок уроки музики у розкладі зробити, так людина, якщо захоче, часник із цибулею може знайти і в середу, і в четвер. Було б бажання. Словом, намучилися ми з тими музикантами. Коли вже геть не було кому викладати музику, попросили нашу вчительку, Віру Савелівну Герасимчук, підмінити. Вона погодилась. Це людина із 25-річним педагогічним стажем, учитель вищої категорії, добре володіє баяном - ну чим не вихід із ситуації? Єдине моє порушення пов'язане хіба зі складанням розкладу. Розклад має затверджуватися на півроку, а у нас він змінювався. У мене щороку по п'ять-шість, вісім студентів-заочників працювало, і всі вони одночасно роз'їжджалися на сесії. Як, скажіть, у таких умовах дотримуватися розкладу? Ось цього року, вперше за стільки літ, а директором я працюю вже 11 років, і сам викладав географію, хімію, біологію, трудове навчання, хоч закінчив природничо-географічний факультет, ми повністю укомплектували педагогічний колектив. Їздять на роботу навіть з Локач учителі. А заміни доводилося робити постійно. Скільки мені особисто доводилося скидати краватку і йти перевдягатися у спортивний костюм, бо вчителя фізкультури не було... Це звичайні проблеми для сільської школи, тим більше - такої маленької, як наша. Але чомусь саме тут міліція почала шукати величезні зловживання із бюджетними коштами.

      Після роботи з документами трійка міліціонерів із Луцька, запросивши з собою двох учителів, класних керівників 8 і 9 класів, поїхали по селу відбирати пояснення учнів. Запитували, чи проводилися уроки музики в 2003 році, хто їх проводив тощо. Присутні при цьому вчителі розповідали, що деяких дітей працівники міліції збивали з пантелику: «А твій товариш казав, що Віра Савелівна уроків не проводила». Згадати, хто три роки тому проводив урок музики - погодьтеся, не кожен дорослий зміг би це зробити, не кажучи про дітей, яким три роки тому було по 11-12 років. Та справа навіть не в цьому. Сам факт спілкування з міліціонером був для дітей стресом. Вони боялися директора підвести і сказати не те що треба. Потім директор зібрав учителів і попросив заспокоїти учнів, щоб ніхто не хвилювався і не сумнівався, що він вчинив правильно, і нікого вони не підвели.

Помста

      - Я зрозумів, що хтось цю справу замовив однозначно. Саме той, хто добре знає наш колектив і школу. Ця людина, я не хочу її називати, просто хотіла зробити прикрість, помститися мені, бо сутички з нею були й раніше.

      - Це хтось із учителів?

      - Ні, це не вчитель. Але знана в селі людина, син якої працює в Луцьку, в органах. Швидше за все, через нього це й було організовано. Знаєте, перевіркою цією мене не налякали. Настрій усім - і вчителям, і батькам, і дітям - святковий зіпсували, хоч потім безкінечно вибачалися. Мене вже стільки разів і хто тільки не знімав. Коли на виборах, не на останніх, а на попередніх, я посмів виступити проти блоку «За Єду!», роботу мою приїжджала перевіряти комісія з 11 чоловік. На трьох директорів у нашому районі тоді компромат шукали, бо пішли не в ногу з владою. Я виступив на зборах, де агітували за «Єду». Тоді в селі якраз дограбовували колгосп, душа боліла на все те дивитися. Бо я народився тут, виріс, повернувся сюди після інституту і мені не байдуже, що з моїм селом роблять. І з Україною теж. Так і сказав, у принципі. Я не за «Єду», не проти «Єди», я хочу, щоб діти не ходили в школу в гумових чоботях, щоб не були голодні, холодні ані в школі, ані вдома. Наступного дня після тих зборів приїхав до школи обласний чиновник від освіти і почав мене соромити за зачіску. Я кажу, що коротко стрижуся з гігієнічних міркувань, і це моя особиста справа. Три роки служив на флоті, може, у мене облисіння і я змушений втирати мазі для лікування? Розмови тоді у нас не вийшло. Після перевірки з 11 членів комісії 7 проголосували проти мого звільнення. Я вже до всього звик. Вісім років моє начальство було переконане, що я пияк. Але всі ці роки вони казали: «Ми тебе знімати не будемо. Ти тільки голосуй так, як скажемо». А через вісім років сказали, що не на того директора їм дали інформацію про пияцтво. Це вони сплутали з іншим. Я ж голосував так, як вважав за потрібне. Ось на цих виборах ішов у районну раду - депутатом від УНП, хоч у жодну партію не вступив. У цьому ж випадку із позаплановою перевіркою мене образило інше - все робилося так демонстративно: ніби для того, щоб кинути тінь на мій авторитет. Я казав тим хлопцям: «Ви могли б опечатати мій кабінет, вилучити всю необхідну документацію і поїхати того дня. Я б нікуди не втік і вже нічого не зробив би». Та куди там, бензин службовий витратили б даремно. Потім дізнався у районі, що навіть у райвідділі міліції, куди їхні колеги з Луцька поїхали і чому, не знали. Все трималося в секреті. Мене неприємно вразила ще одна річ: ніхто з районної влади того дня на цю перевірку ніяк не відреагував. Усі вичікували, чим це закінчиться. А раптом Гап'як - злочинець? А я, окрім усього, депутат районної ради, голова асоціації директорів шкіл району. До речі, позапланова перевірка як поїхала 31 травня о 19 годині, так я і не знаю, чим закінчилась: чи я щось порушив, чи проти мене порушено справу, чи я винен - ніхто не взяв на себе повноважень про це повідомити. Хоч минуло вже більш як чотири місяці.

      Як каже Гап'як, він, може, й проковтнув би цю пілюлю мовчки. Та не зміг, бо ніколи не мирився з несправедливістю і не мовчав. Те, що завдано шкоди його авторитету, - це одне. А уявіть тих молодих учителів, що погодилися працювати у сільській віддаленій школі, яких директор переконав: треба працювати в школі, а не на базарі - як їм починати свою вчительську кар'єру, дивлячись на все це? Чому ніхто нікого не запитав, яким чином директор сільської школи возить із району зарплатню учителям, яким транспортом, на чиєму бензині? Колись, коли не було ще маршруток, доводилося возити попутками через ліс по вісім тисяч гривень у торбі. Поки в Горохові колишні учні не вбили директора школи у день зарплати. Того дня він був у райвно на нараді, і вони думали, що він отримав гроші на зарплату, але грошей не було. А хтось питав, що було б, якби вчитель не приніс з дому цвяха, дошки, бензопилки для потреб школи, якби вчителі своїми руками не клеїли шпалери у класі, за свої гроші не оформляли класні кімнати? І це не лише в Озютичах, а й у більшості сільських шкіл, які відомо як фінансують. Але йдеться не про те.

      Якщо поважні державні органи виконують  подібні замовлення по знайомству, а не займаються резонансними економічними злочинами, то що їм завадить завтра приїхати на подібне замовлення у будь-яку школу, лікарню чи іншу бюджетну установу, почати без причин пресувати колектив. Ні, Гап'як не проти перевірок як таких, але що мають робити районна міліція, прокуратура, контрольно-ревізійне управління, казначейство та інші установи, які контролюють державні фінанси, якщо маленькою школою у сільській глибинці займаються специ з обласного центру? І всього через якісь уроки співів...

Великий «шмон»

      Прокоментувати ситуацію ми попросили начальника відділу державної служби боротьби з економічними злочинами обласного УМВС Миколу Зотька. Зокрема поцікавилися, чим же була викликана позапланова перевірка сільської школи. «А у нас усі перевірки позапланові, - уточнив Микола Павлович, - оскільки це оперативна служба і користується вона у своїй роботі як офіційною, так і неофіційною інформацією.  Є інформація - є перевірка?  Чим закінчилася вона в цьому випадку?  Нічим. Бо у діях директора школи складу злочину не виявлено. Порушення, але не пов'язані із розкраданням коштів, деякі є, але це вже не компетенція правоохоронних органів.

      А те, що звичайнісіньку сільську школу на предмет розтринькування державних коштів перевіряли навіть не ревізори і не місцеві локачинські правоохоронці, начальник пояснив просто: на той час двох співробітників у районному відділі цієї служби було відправлено на пенсію і працювати не було кому. От луцькі колеги їм і пособили.

      Коли минулого тижня ми були в Озютичах, у Локачинському районі переважна більшість крамниць була зачинена. Виявляється, наступного тижня тут мав проводити прийом громадян прокурор області Микола Франтовський. І для того, щоб він мав готовий «фактаж» і докази активної діяльності відповідних структур, у районі проводився великий «шмон», а бригади перевіряючих їздили від села до села. Передбачливі підприємці-продавці від гріха подалі просто зачинили магазини. Може, пронесе? Ще кажуть, що у районній лікарні за один день пройшли медогляд 36 продавців. Відділу боротьби з економічними злочинами було б набагато цікавіше попрацювати у крамничках та барах, ніж гортати шкільні журнали. Бо там крутяться гроші, а до бюджету потрапляє далеко не все, що мало б потрапити у вигляді офіційних податків. Та не нам підказувати поважним міліцейським структурам, де шукати економічні злочини. Для того у них начальство є. Але мені як платнику податків у першу чергу геть не все одно, проти кого і з ким бореться наша міліція, яка утримується на гроші платників податків, i чи бореться взагалі, або лише вміло імітує цю боротьбу?