Вбивство до дня народження

      Одного з найкращих політичних оглядачів Росії - Анну Політковську - було вбито у ліфті її будинку 7 жовтня. Саме 7 жовтня - день народження президента РФ Володимира Путіна, а 5 жовтня - промосковського президента Чечні Рамзана Кадирова. Політковська, чиї репортажі розвінчували російську війну в Чечні та середньовічну політику кремлівського ставленика в Грозному Кадирова, була незручна їм обом. У будь-якому разі це політичне вбивство кривавою плямою лягає на російську владу, на ту систему застрашування, духовної задухи, утисків інакодумців та вільної преси, яка утворилася за останні шість років правління Путіна.

      Учора, у день прощання з Анною, російська преса (принаймні та, яка ще має певну «свободу голосу»), обговорюючи можливих замовників убивства, найчастіше називала прізвище Кадирова. Проти нового чеченського режиму щонайбільше були спрямовані статті Політковської. У понеділок в «Новой газєтє», де працювала Анна, мусила вийти її стаття-розслідування про тортури, які застосовує Кадиров та його поплічники. Саме цю статтю смілива журналістка анонсувала у своєму останньому в житті ефірі - на радіо «Свобода» 5 жовтня. В ефірі Анна говорила про влаштовані кадировцями викрадення людей у Чечні, про тортури, які до них застосовують. «Зараз на моєму робочому столі дві фотографії. Я веду розслідування, - розповідала журналістка слухачам «Свободи». - Це знімки катувань у кадирівських застінках. Ці люди були викрадені з незрозумілих причин». «Моя особиста мрія в день народження Кадирова - це те, щоб він сів на лаву підсудних, і щоб відбулася найсуворіша юридична процедура з переліченням усіх злочинів», - підсумувала Політковська.

      Оглядач французької газети «Ля Круа» Ален Гіймоль згадує, що минулого року в інтерв'ю цьому виданню на пораду не повертатися більше до Чечні Анна відповіла так: «Рамзан Кадиров у присутності членів своєї охорони пообіцяв убити мене... У цієї людини немає мізків, лише одна жорстокість. Щодо мене, то було б безчестям померти від його руки: одна річ - це ризикувати своїм життям заради роботи, а інша - бути вбитою гангстером».

      «До вбивства Політковської можуть бути причетні найрізноманітніші герої її публікацій, каже в інтерв'ю газеті «Коммерсант» оглядач «Новой газєти» В'ячеслав Ізмайлов. - Це люди з ФСБ чи ГРУ, чеченці, пов'язані з Рамзаном Кадировим, Сулімом Ямадаєвим чи Мовладі Байсаровим, - припускає він, - або відморозки на зразок «кадета» Сергія Лапіна (міліціонер із Нижнєвартовська, якого після публікації Політковської було засуджено на 12 років за викрадення чеченця - «Коммерсант»), псевдопатріоти чи фашисти, котрі мстилися Анні за те, що вона, на їхню думку, принижувала російську армію за війну в Чечні». Водночас пріоритетною пан Ізмайлов та його колеги з «Новой газєти» вважають усе-таки версію, згідно з якою з Політковською розправилися чеченці, пов'язані зі спецслужбами. В окремих російських ЗМІ висувається і така версія: Анну розстріляли люди, які хотіли в такий спосіб кинути тінь на Путіна, викликати невдоволення його жорсткою, майже тоталітарною політикою. Тим більше підстави дратуватися цією журналісткою у російського «вождя» є: у кількох своїх публікаціях Анна Політковська назвала Путіна «нишпоркою з КГБ», сірим автократом і неодноразово порівнювала його політичну манеру зі сталінською.

      Втрата Анни Політковської стала шоком для всієї ліберальної російської громадськості, для журналістів усього пострадянського простору. Ця трагедія страшна ще й тим, що ... таку смерть можна було передбачити в цій країні, де сміливий і чесний журналіст найвірогідніше стає мертвим журналістом. Не секрет, що Анні неодноразово погрожували за останні вісім років, було кілька спроб нападу та отруєння. Хоча фоторобот убивці складено і є кілька свідків та відеозаписів підозрюваного, сумніви в тому, що цей кривавий злочин буде розкрито, не розвіюються. Акціонер «Новой газєти» Александр Лебедєв (до речі, він веде бізнес і в Україні) оголосив винагороду в 25 млн. рублів за інформацію про вбивць Анни. Слід гадати, віри в те, що слідство рухатиметься швидко і бездоганно, у співвласника однієї з небагатьох вільних російських газет, немає.

      Разом із тим колеги Анни плекають надії, що слідчі взялися за справу надзвичайно уважно. Як пише «Газета.ру», вони забрали всі документи, до останнього папірчика, які зберігалися на столі загиблої, забрали весь блок пам'яті Анниного комп'ютера, а запис свідчень журналістів «Новой газєти» тривав від вечора, коли стало відомо про вбивство, до 5-ї ранку.

      У неділю інформагенції сповістили, що слідство відтворило всю хронологію вбивства. Анну було вбито о 16.30, коли вона на своєму авто поверталася додому з супермаркета «Рамстор». З'ясувалося, що камери стеження, встановлені у супермаркеті, зафіксували не лише журналістку, а й жінку віком приблизно 30 років, яка стежила за нею, а також молодого чоловіка, який вийшов за журналісткою з магазину. Камери, встановлені у дворі будинку, де мешкала Анна, теж чітко зафіксували молодика, вбраного у чорне, який крутився біля під'їзду і намагався зайняти таку позицію, щоб його обличчя не можна було зафіксувати на «дворові» відеоспостерігачі. Цей самий тип здався підозрілим ще кільком людям - співробітникам аптеки, що розташована поруч з під'їздом, де жила Анна, та журналістові «Комсомолки», який у справах приїздив у той двір за годину до трагедії. Люди говорять, що дивний молодик приблизно о 16.30 (тобто саме в той час, коли сталося вбивство) вийшов з під'їзду і сів у «Міцубісі» бордового кольору. Усі свіди вказують, що ймовірний убивця має зріст 180 см, вік - приблизно 35 років і слов'янську зовнішність.

      Отже, найвірогідніше, що саме цей «чоловік слов'янської зовнішності» зайшов за Анною в під'їзд, сів з нею в ліфт і, поки ліфт повільно рушав угору, чотирикратно вистрелив у журналістку. Як встановила судмедекспертиза, дві перші кулі потрапили в район серця, третя - у плече, а четвертий, так званий контрольний постріл у голову - вже був непотрібний, бо Анна померла від перших пострілів. Політковську знайшла сусідка з верхнього поверху, яка викликала ліфт. Уже не потрібна «швидка» та оперативники прибули, найпевніше, всього за 15 хвилин після вбивства.

      Після Анни залишилася зруйнована сім'я. У 48-річної журналістки - двоє дітей, батько, хворий на рак, а мамі буквально напередодні було діагностовано останню стадію онкохвороби.

      Життя Анни Політковської, «дитини перестройки», вкладається у передбачуваний, драматичний сюжет, в якому домінує політична містика і невідворотність. У ці дні згадують, чоловіком Анни був Політковський, один із співавторів найгучнішої в останні роки СРСР телепрограми «Взгляд», соратник Владислава Лістьєва. Лістьєва теж убили, і вбивць та замовників досі не встановлено.

СПОГАД

      «Я познайомився з Анною Політковською насамперед як звичайний читач через її публікації у «Новой газєтє». Але згодом, працюючи у телепрогамі «Подвійний доказ» на «1+1», двічі її туди запрошував поговорити на тему Чечні, - розповідає журналіст, нині редактор журналу «Фокус» Вахтанг Кіпіані. - У своїх судженнях вона була дуже гострою і гранично відвертою - саме це, думаю, багатьох людей в ній і приваблювало. Також те, що їй боліла тема не просто порушення громадських і людських прав взагалі, а боліло за кожну конкретну чеченську бабусю чи дитину. Тому і книгу «Друга Чеченська», написану внаслідок десяток відряджень до Чечні, неможливо читати без сліз».

      До речі, маловідомий факт, що Анна за походженням напівукраїнка. ЇЇ батько, уродженець Черніговської області, має прізвище Мазепа. Коли я два роки тому відкривав претензація книги «Друга Чеченська» в Будинку вчителя в Києві, то підсумував свій виступ запитанням «Чи легко жити Мазепі в Росії?», розповідає Кіпіані. - Згадуючи цю презентацію, згадався ще один момент, а саме фатальний і фантастичний збіг обставин. Ця презентація відбулася 7 жовтня 2004, тобто рівно день у день за два роки до її трагічної загибелі. Я думаю, що це нічого не означає, але це змусить багатьох людей почитати її дуже талановиті й гострі статті.

      А от побувати того року на презентації своєї книги у Львоі на Форумі видавців Анні так і не вдалося. Незадовго до Форуму її отруїли чаєм у літаку «Київ-Ростов». Вахтанг Кіпіані пригадує, що коли вона побувала на презентації в Києві за кілька тижнів після одужання, то всі на фуршеті пили-їли, а Анна пила чай з пакетиків, які привезла із собою: очевидно, ще не дуже добре себе почувала або ж боялася другого отруєння.

      «Я переконаний, що тодішнє отруєння відбулося з метою перешкодити її приїзду у Беслан, щоб вона там не могла зіграти роль одного з переговорників, - вважає Кіпіані. - Очевидно, що вона не мала ніякого впливу на чеченців і на російські війська чи їхні спецслужби, але сама її присутність могла б дещо змінити перебіг подій. І кілька років її журналістських розслідувань у справі Беслана показують, що принаймні загибель дітей в Беслані - це рівна вина як чеченських терористів, так і російських військ, і Кремля і тих, хто сидить на Луб'янці, які дали відверто антилюдський і антигуманний наказ обстрілювати болванкам територію школи».