Львів. Середина вересня. По радіо у маршрутці кажуть, що в місто приїхали інспектори з УЄФА тестувати місцеві стадіони на придатність до чемпіонату Європи з футболу. На шкарубкій корі дерев у парку Франка скотчем приклеєні програмки Форуму видавців. З лайт-боксів заглядають у вікна машин обличчя молодих людей з домальованими червоним і зеленим вусами і бровами — це реклама 750-річчя Львова. Жахливі готелі з патріотичними назвами у центрі Львова заброньовані до єдиного номера. На вулиці Коперника затори, нові й нові машини безупинно під'їжджають до Палацу мистецтв і випльовують коробки і стоси книг, а яскраво-зелений «Запорожець»-кабріолет із щоглою з портретів видавців-близнюків облаштував тут стоянку на 4 дні. У Будинку вчених членів журі просять не класти сумки на світлі чохли стільців, а в Палаці Потоцьких публіку — не сідати на вікна і не тулитися до стін: перебування серед безцінних пам'яток архітектури, образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва вимагає певних правил на «території свободи». Як із добре розігрітої пластилінової маси, із земних прикмет виформовується образ найбільшого в Україні книжкового ярмарку — Форуму видавців-2006.

Спасибі тобі, Боже, що «Парфумера» екранізував не Голлівуд. Можна собі тільки уявити, у який солоденько-страшненький жахливчик майстри «фабрики мрій» із їхнім умінням проковтнути будь-який літературний витвір, від японського хоку до «Улісса» Джойса, й виплюнути ширвжиткову жуйку для попкорно-кока-кольних мас, перетворили б геніальний роман Патріка Зюскінда. Сполучення Франція—Німеччина—Італія в рядку «країна-виробник» душі вибагливих кіноманів неабияк потішило. Імена сценаристів Бернда Айхінгера (він водночас виступає й продюсером) та Ендрю Біркіна переконали навіть найпалкіших шанувальників зюскіндівського «Парфумера», яких утримував від походу в кінотеатр страх розчаруватися: боятися перегляду не варто.

Учора франківці розпочали свій 87-сезон. Традиційно, виставою «Украдене щастя». Яка у рік 150-річчя Івана Франка звучала ще символічніше, ніж завжди. Хоча шанували і ще шануватимуть свого патрона-ювіляра франківці не одним лише «Украденим щастям», яке, до речі, в репертуарі театру вже понад півстоліття. (Першу версію п'єси Франка ставив ще Гнат Юра, а друга, Данченка-Ступки, була зіграна понад триста разів). Події «на тему» розпочалися ще до офіційного старту сезону 2006—2007: днями театр повернувся з гастролей у Львові, присвячених 750-річному ювілею міста та 150-річчю Франка, які Богдан Ступка назвав «шикарними». Возили «Украдене щастя», «Увертюру до побачення», «Каїн» та інші вистави, які у Львові змогли побачити далеко не всі бажаючі — сотні львів'ян змушені були картати себе за неоперативність, тупцюючи біля таблички «Усі квитки продані». І шкодувати, що про зустріч зі своїми колишніми земляками — Ступкою, Кадировою та іншими теперішніми франківцями — вони могли хіба що почитати в газетах.