Через НАТО — до дружби з Росією?

      За даними Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, серед громадян, які виступають проти приєднання нашої держави до Північноатлантичного альянсу, найвагомішими є переконання, що вступ у НАТО значно погіршить відносини з Росією.

      Які ж власне стосунки Російської Федерації з Альянсом?

      Росія приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» в 1994 році, тобто з моменту створення цієї програми. У 1997 році між Росією та НАТО підписано «Основоположний акт про взаємне партнерство, кооперацію та безпеку», створено постійно діючу раду Росія—НАТО. На саміті Росія—НАТО в Римі 28.05.2002 року підписано так звану Римську декларацію, яка передбачає безпрецедентне  поглиблення партнерства і переведення взаємних стосунків у формат 19+1 (на той час 19 членів НАТО + Росія). РФ не лише надано право брати участь в обговоренні питань, а й право голосу в прийнятті рішень, у тому числі й тих, що стосуються інтересів України. Відповідно до цієї декларації було змінено статус ради Росія—НАТО, який передбачає прийняття рішень на основі консенсусу всіх 20 партнерів. У 1998 році відкрито місію (представництво) Росії при штаб-квартирі НАТО. У 2001році засновано інформаційний офіс НАТО в Москві, а потому, в 2002 році, — місію НАТО зі зв'язків.

      У 2002 році в Москві створено центр НАТО з навчання, консультацій та інформації для звільнених у запас військовослужбовців Збройних сил Росії та тих, хто готується до звільнення.

      З 1996 року військовослужбовці Росії брали участь у миротворчих операціях під егідою НАТО у Боснії та Герцеговині, а з 1999 року — в Косові, маючи один із найбільших контингентів серед інших країн.

      Між НАТО та Росією активно розвиваються зв'язки у сфері попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Iз цього приводу підписано договір від 20.03.1996 р., який активно реалізується. Проведено велику кількість спільних навчань, семінарів. У 1997 році розпочато спільний проект щодо використання супутників, мета якого — попередження та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій. За пропозицією Росії в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі створено Євроатлантичний координаційний центр із надзвичайних ситуацій. Центр відіграв важливу роль у допомозі біженцям із Косова, під час ліквідації наслідків повені на Закарпатті тощо. Аварія російського підводного човна «Курськ» стала приводом для розробки в 2000 році програми пошуку та порятунку на морі.

      Базуючись на договорі від 28.05.1998 р., активно розвивається співробітництво у сфері попередження природних і техногенних катастроф. У рамках наукової програми НАТО виділено більш як 100 грантів російським ученим, реалізуються програми спільних досліджень, навчання та стажування.

      Які країни в сучасному світі є стратегічними партнерами і навіть друзями Росії? Правильно, Німеччина, Франція — найвпливовіші члени НАТО на європейському континенті.

      Не зрозуміло, чому членство в НАТО тієї ж Німеччини не позначається негативно на стосунках двох країн, а вступ України — катастрофа у взаємовідносинах. Логічно припустити, що справа не в самому факті членства або нечленства в НАТО, а в чомусь іншому. І це «щось інше» отруює наші стосунки з північним сусідом протягом усієї української незалежності, відтоді, коли про ймовірність входження до НАТО навіть не йшлося. Перманентні територіальні претензії, торгові та інформаційні війни, дипломатичні скандали, мовні непорозуміння, проблеми з власністю, боргами та активами СРСР тощо. При Кравчуку, Єльцину, Кучмі, Путіну, Ющенку...

      Можна з упевненістю заявити — коли Україна стане членом НАТО, наші стосунки з Росією значно покращаться. Можливо, навіть стануть такими, як із Німеччиною, або навіть кращими, ми ж дійсно дуже близькі, і, слава Богу, ніколи повномасштабно не воювали один з одним! Звичайно, кращими! Ні, я серйозно! Навряд чи після вступу України до НАТО комусь спаде на думку засипати Керченську протоку або розкопувати в парламентських архівах черговий Кучук-Карнайджійський договір. А те, що не буде дурних думок та спокус, — уже непоганий базис для налагодження взаємовідносин. Пам'ятаєте, як утискали права російськомовного населення в прибалтійських країнах, а Росія у відповідь закручувала газовий вентиль? Ви щось чули про це після вступу Латвії, Литви та Естонії до НАТО? Я чув! Про газ, який країни Балтії купують майже за такою ж ціною, як Україна... Якщо ви не політик, який торгує любов'ю до Росії, а дійсно втомилися від постійної напруги в російсько-українських відносинах, подумайте над цим.

      Вище викладене, до речі, пов'язане з міфом, що буцімто Україні краще бути нейтральною державою. Нейтралітет закладено в нашому менталітеті — наша хата скраю. От тільки та хата, що скраю, — найперша і страждає від розбійників (не лише воєнних, а й економічних, інформаційних тощо). Так, у Європі є нейтральні країни: Австрія, Ірландія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія. Із цих країн лише Фінляндія, як і Україна, розташована між двома геополітичними важковаговиками: об'єднаною Європою та Росією... Хоча ні, з Фінляндією Україну теж не порівняєш — вона є членом ЄС. Ні, правда, це чудова ідея — Україна як міст між Європою, Росією та мусульманським світом! Усі переслідують найкращі цілі і вдячні нашій державі за її зусилля в об'єднанні різних цивілізацій та встановленні братерських стосунків... Дуже романтично! От тільки мені здається, що в реальності це буде не місток дружби, а нейтральне поле, бермудський трикутник Євразії (північно-західне ребро трикутника — Захід, північно-східне — Росія, південне — мусульманська цивілізація), такий собі полігон реалізації конфліктів, які закладені в сутності цих трьох цивілізацій. Нейтральна територія, на якій можна розігрувати різні сценарії інформаційного, економічного (дай Боже, не військового) протистояння, показувати «друзям» та «стратегічним партнерам» на Заході або в Росії, хто в «хаті хазяїн» та «що буде, якщо ви, наші шановні стратегічні партнери, не зрозумієте прозорих натяків». Та навіщо робити припущення — ми це спостерігаємо протягом усієї нетривалої історії існування незалежної України!

      До речі, Туреччині вдалося стати містком між західною та східною цивілізаціями якраз завдяки членству в НАТО. Те ж саме можливе і стосовно Заходу та Росії за участі України. Тісні зв'язки між Україною та Росією на рівні мови та родинних стосунків і є тим мостом, який дехто шукає в абстрактних визначеннях нейтралітету. Нейтральна Україна не може поєднувати хоча б тому, що вона історично має зв'язки лише з Росією, а для об'єднання треба мати опору з двох боків! Шлях України до НАТО буде прикладом демократичних реформ для Росії. Успіх України на цьому шляху є передумовою існування цивілізованої Росії, а значить, реальною запорукою неповернення до авторитаризму та нового протистояння на нашому континенті. Вже зараз до НАТО входять багато слов'янських та (або) православних країн, а також держав, які мали комуністичне минуле (Болгарія, Греція, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія, Угорщина, Румунія, Литва, Латвія, Естонія). В недалекому майбутньому таких країн буде ще більше. Це значно звужує можливості поділу континенту на своїх та чужих, поширення антагоністичних спекуляцій щодо «слов'янського» або «православного» братства, яке повинно протистояти «невірним». Упевнений, що приєднання України до НАТО буде переломним у цьому процесі.

Олександр ВОЛИК.