Велосипедисти — не слимаки

      У суботу біля стін Генеральної прокуратури зібралося більш як півтисячі велосипедистів. Обрати вулицю Різницьку замість звичнішої арки Дружби народів чи заміських «покатушок» (від слова «покататися») для традиційного осіннього з'їзду «Bike2Work» незалежну велосипедну спільноту Києва змусили виняткові обставини: вони прийшли вимагати об'єктивного розслідування обставин загибелі їхнього друга Ігоря Стрижакова. Неофіційним гаслом акції стало застереження: «Ми не дозволимо давити нас на дорогах, як слимаків».

      Ігоря Стрижакова з повним правом можна було назвати велосипедистом зі стажем: сім років він їздив із рідного Борисполя в Київ на роботу і назад, неодноразово брав участь у різних велопробігах, об'їздив вздовж і впоперек усю Київщину. 25 березня він також повертався з Києва, коли на 33-му кілометрі траси, недалеко від повороту на Бориспіль його наздогнав «Шевроле Нива». Зіткнення виявилося фатальним для велосипедиста, який від удару загинув на місці. Водій авто Василь Лопата, його пасажир Ігор Вершицький та Максим Мироненко, водій авто, що їхало слідом, в один голос стверджували, що велосипедист несподівано звернув із узбіччя траси через першу смугу під колеса авто. На підставі цих свідчень 5 квітня Бориспільським вiддiлом мiлiцiї було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

      Між тим у цій справі залишилося багато білих плям. Два дні 28-річний Ігор Стрижаков пролежав у бориспільському морзі як «невпізнане тіло хлопчика 15—16 років», незважаючи на те, що при ньому був мобільний телефон та кредитні картки «Приватбанку» з вибитими на них прізвищем та ініціалами власника. Крім того, під час фіксування ДТП навіть не велася фотозйомка, не було зроблено опису речей, з місця події зникли лівий велочеревик, окуляри, ліва рукавичка, шапочка, сідло, а також 400 доларів, які, за словами матері, мали бути у Ігоря. Досі ні друзі, ні рідні не бачили висновків судмедекспертизи і сумніваються, чи взагалі вона проводилася. Насторожує і той факт, що пасажир злощасного авто та водій машини, що їхала слідом, — головні свідки в справі — працюють в одній податковій адміністрації.

      Можливо, справу так і вдалося б «зам'яти», якби не друзі Ігоря, які вирішили вголос заявити про свої права на автомобільні траси (оскільки про спеціалізовані велосипедні доріжки нині доводиться лише мріяти). Саме вони скинулися і замовили в Литві незалежну трасологічну експертизу, яка однозначно свідчить: положення тіла загиблого, велосипеда і плям крові розташовані практично на одній лінії, а це можливо лише при ударі ззаду (на це вказує і характер пошкоджень самого велосипеда), що свідчить про те, що велосипедист нікуди не звертав, а був банально збитий авто, що мчало в аеропорт. А на другий день після того, як 29 серпня в iнтернеті з'явилося повідомлення про акцію незалежної велосипедної спільноти Києва, мамі Ігоря нарешті подзвонили з бориспільської мiлiцiї і повідомили, що 28 серпня була порушена кримінальна справа за фактом загибелі її сина.

       Учасники акції направили скаргу до Генеральної прокуратури, під якою поставили 480 підписів, з вимогою передати справу Ігоря Стрижакова іншому слідчому. Підтримати колег приїхали велосипедисти і зі США та Голландії, де цей вид транспорту розвинений, а відтак і захищений набагато краще. Начальник управління з нагляду за діями органів внутрішніх справ Сергій Сорокін, який прийняв парламентаріїв від спільноти, заявив, що поки все йтиме своїм чином, але пообіцяв узяти  справу під особистий контроль.

       Між тим у Києві більше тисячі велосипедистів щодня користуються саме цим видом транспорту, і з кожним роком це число зростає. Відповідно, якщо не буде вжито заходів, зростатиме і кількість ДТП. У квітні цього року в Ялті під колесами авто загинув Сергій Руденко, і ця справа теж лишилася нерозкритою — водій просто зник із місця пригоди. Після акції на асфальті біля Генеральної прокуратури залишилися обведені крейдою контури тіл майбутніх жертв і промовистий напис: «Хто наступний»?