Свиня не допомогла: у США помер перший чоловік з пересадженою ниркою тварини
Перший чоловік, якому пересадили генетично модифіковану нирку від свині, Річард Слейман, помер через два місяці після операції. >>
Немовлята за склом — немов у материнській утробі. (Фото автора.)
У Києві є лікарня, в якій лікарі й сестрички дають надію на життя зовсім манюсіньким діточкам, яким не пощастило народитися вчасно. Тут у великих скляних «інкубаторах» (по-науковому — кювезах) набираються сил недоношені хлопчики й дівчатка, які побачили світ не після 37-го тижня маминої вагітності, згiдно з нормою, а на 30-му, 28-му і навіть 26-му тижні. Іноді маля росте швидко, і через кілька тижнів його виписують додому, часом крихітне тільце ніяк не хоче набирати життєво необхідні кілограми, але й у тому, й іншому випадку маля може розраховувати на найкращий догляд працівників лікарні «Охматдит».
Про те, як медикам вдається виходити діточок вагою менше кілограма, чому малят годують через вену і звідки на стінах кабінетів стільки яскравих дитячих портретів, «УМ» розповіла завідуюча відділенням виходжування новонароджених лікарні «Охматдит» Світлана СТАРЕНЬКА.
— Світлано Яківно, я знаю, що через ваше відділення проходить дуже багато дітей, але який випадок був серед усіх найважчим?
— Безперечно, це був хлопчик, який народився на 26-му тижні і важив 760 грамів. Коли маленький пацієнт потрапив до нашого відділення, його стан був надзвичайно важким — і за рахунок глибокої незрілості, і через внутрішньоутробну інфекцію. Малюк мав нестабільну гемодинаміку, часті затримки дихання, у верхніх дихальних шляхах збиралося багато мокроти, яку треба було видаляти буквально кожні 20 хвилин. Такий плин вродженої пневмонії... Виходити таку дитину — без перебільшення ціле мистецтво! Узяти хоч би харчування. У таких дітей незрілий кишечник, вони не можуть засвоювати навіть грудне молоко — найприродніший та найкорисніший продукт, який є ідеальною їжею для доношених діток. А про суміші годі й казати...
— Чим же ви годуєте цих дітей? Вони ж мусять звідкись отримувати свою норму поживних речовин, щоб набрати вагу.
— Мусять і отримують завдяки парентеральному харчуванню, тобто внутрішньовенному вливанню спеціальних розчинів. У всьому світі таких дітей «годують», вводячи через вену «бовтанку» з глюкози, амінокислот і жирів. Хлопчик, чия вага становила 760 грамів, протягом трьох тижнів отримував поживні речовини тільки з цілодобових крапельниць, потім до його раціону додали лікувальні суміші, але крапельницю не знімали ще два з половиною місяці.
— А крапельниці обов'язково робити цілодобово? Наскільки я розумію, це не найприємніша для людини процедура...
— Усе так, але цим дітям не можна дві-три години капати, а потім робити перерву. Вони мусять щогодини, щохвилини отримувати свою дозу глюкози, бо глюкоза — це життєво важливий вуглевод, найголовніша поживна речовина для розвитку мозкової тканини й усього організму. Якщо надходження розчину зупинити хоч на годину, в малюка швидко падає рівень глюкози в крові, а це може спричинити важкі метаболічні проблеми і центральної нервової системи, і дихання...
— Можу собі уявити, як важко медсестрі працювати з такими манюсiнькими пацієнтами. У дитинки ручка — що у мене палець, так на ній ще треба знайти венку, влучити туди голкою, слідкувати, щоб маля не зачепило трубку, щоб навколо проколу не виникло подразнення...
— Так, це справді віртуозна робота! Зауважте, що таких ювелірних маніпуляцій медсестра робить по кілька на день. По-перше, коли замінює крапельницю — у нас же немає такого шприца (показує) на півлітра чи на 300 грамів, що поставив один і вистачало на добу... По-друге, коли набирає кров для біохімічного аналізу, а його треба робити раз на 2-3 дні, щоб лікар міг слідкувати за рівнем глюкози й мікроелементів. Добре, хоч зараз можна купити пластикові внутрішньоін'єкційні катетори дуже маленьких розмірів...
— Чи використовували медики в цьому унікальному випадку ще якесь обладнання, крім кювезу?
— Так, звичайно. Щоб виходити дитину з надзвичайно низькою масою тіла, нам був потрібний спеціальний прилад, який слідкує за частотою пульсу й дихання дитини, за концентрацією кисню у крові і виводить покази на монітор. Сестра виставляє нормальні параметри, і якщо показники починають виходити за межі норми, електроніка подає сигнал тривоги. Сестра відразу бачить, у чому проблема, і може швидко відреагувати: вколоти потрібний препарат чи ввести кисень. Без такого монітора не знаю, чи вдалося б нам виходити цю дитину. І один — це дуже мало, бо для нормальної роботи нам треба мати хоча би п'ять апаратів.
— А в ідеалі?
— В ідеалі такими моніторами мусить бути обладнаний кожен кювез. Але це дуже дороге задоволення: інкубатор для недоношених дітей коштує як мінімум 10 тисяч доларів. Стільки ж, якщо не більше, коштує один монітор...
— Для того щоб малюк мав бодай якісь шанси вижити, нам довелося виділити на нього окремий медичний пост. Протягом цілого місяця хлопчик ні на хвилину не лишався один: медсестра практично не виходила з цього боксу. А якщо їй треба було піти чаю випити або перекусити, обов'язково хтось сидів поряд із малюком замість неї...
— А як же батьки немовляти? Я помітила, що в кожному боксі, де стоїть кювез, є і ліжко для дорослого. Мамочки цілими днями сидять біля апаратів, слідкують за температурою повітря у кювезі, вмикають спеціальні лампи...
— Цією дитиною повністю опікувався медперсонал. А мама... За всі ті 4 місяці, що малюк пробув у нашому відділенні, вона приходила всього кілька разів. Дізнавалася, чи живий син, чи ні, і знову зникала. Жінка — мешканка Донецької області — казала, що їй треба якось заробляти на життя, і робота забирає практично весь її час. Слава Богу, хоч забрала малюка додому, а то довелося б у Будинок маляти відвозити...
— Як ви думаєте, чи високі шанси вирости «великим і сильним» має ця дитина?
— Важко сказати. Неврологічна симптоматика у малюка, коли його виписували, була непоганою, вага — нормальною (2600 грамів). Ми сподіваємося, що з ним зараз усе гаразд. Але, на жаль, нам невідомо, як склалася його подальша доля, як дитина росте й розвивається, чи виникають у неї проблеми зі здоров'ям...
— Чому?
— Його мама з того дня жодного разу в нас не з'явилася, навіть не зателефонувала. Це перший випадок, коли батьки настільки недоношених дітей, яких ми виходили, зовсім не дають про себе знати. Зазвичай матусі приходять до нас — через півроку, рік, два роки, приводять малюків, приносять фотографії, розказують, як ростуть діти. У мене цілий альбом із фотографіями, ще й на стінах портрети висять. Ось ця дівчинка (показує знімок), яка плаває в басейні, народилася з вагою 900 грамів, цей хлопчик важив трохи більше кілограма... Кілька днів тому до нас приходила мама із трійнятами, які народилися 9 місяців тому. Дівчатка, щоб ви тільки бачили, ну просто супер! Веселі, здорові, активні, у гарненьких сукенках, у черевичках, посміхаються, все беруть, розглядають, усе їм цікаво. Більше того, дітки вже самі за ручку ходять, ніжками тупають, навіть говорять «мама», «баба».
— У дев'ять місяців???
— Так, я б сама не повірила, якби не бачила на власні очі і не чула. Гляне так хтось і не подумає, що Альона, Ліза і Даша народилися на 29-му тижні і важили від 1240 до 1400 грамів. А цих дітей колись до нас привезли у вкрай важкому стані, з пневмонією, вони тривалий час провели в реанімації, під апаратом штучного дихання, а потім ще понад місяць підростали в кювезах і ліжечках... Тепер же — просто красуні! А мама того манюсінького хлопчика просто пішла, і все — ні слуху ні духу...
Після розмови з лікарем кореспондентка «УМ» зазирнула до кількох палат із недоношеними дітками. Картина дуже схожа: дитя в кювезі, мама сидить поряд на кушетці чи на стільці. А в одному з боксів щаслива молода мама слідкувала за показниками датчиків аж на двох «інкубаторах». Маленькі двійнята — Ліза й Даша — спокійно спали, розкинувши руки, а мама Женя у цей час милувалася своїми донечками. «Ой, якби ви бачили їх у реанімації, — зітхає жінка, — то злякалися б. А зараз вони виглядають набагато краще. За два тижні підросли десь на три сантиметри, пожвавішали, ваги трохи набрали. А я навчилася слідкувати за роботою кювеза: мені пояснили, як працює цей апарат, що він створює для дітей умови, наближені до утроби матері. Комп'ютер регулює температуру, подає кисень, а вгорі — лампи, які ми вмикаємо на деякий час. Фототерапія, як кажуть лікарі. Діти гріються, а коли їм стає жарко, і вони починають шуміти, лампи вимикаємо. Коли випишуть? Не знаю, але сподіваюся, що скоро. Дуже хочеться додому...»
Перший чоловік, якому пересадили генетично модифіковану нирку від свині, Річард Слейман, помер через два місяці після операції. >>
Карту нейронних ланцюгів мозку склали дослідники з Гарварду разом з експертами з машинного навчання Google. >>
Волонтери з Кременчука посприяли проведенню тисяч успішних операцій з вилучення уламків. >>
Четверту трансплантацію нирки тій самій людині здійснили львівські трансплантологи. Жінка майже 30 років бореться із нирковою недостатністю. >>
Суміш ферментів, яка здатна перетворювати кров будь-якої групи — A (II); B (III) чи AB (IV) — на підходящу для переливання кому-завгодно першу (0) групу – визначила група дослідників зі Швеції та Данії >>
Ритмічна активність під час сну змушує мозкову рідину рухатися. >>