У ці дні курортного літа численних відпочивальників до південнобережної Лівадії найбільше, певно, притягують дві речі (море в рахунок не береться). Це — царський палац-музей, де у 1945 роцi «велика трійка» кроїла під себе післявоєнну Європу. І, звичайно ж, Центр органної музики «Лівадія», що, до речі, має безпосереднє відношення до літньої резиденції останнього російського царя.

Батьківщина Нестора Махна на День незалежності збирається фестивалити. Один із «батьків» майбутнього дводенного (24—25 серпня) дійства, керівник українського Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній, напівжартує: позаяк у Києві політики досі воюють, справжнім українцям затишніше буде у Гуляйполі — на батьківщині Нестора Махна. Відомо ж бо, що для знаменитого гуляйпільця голос Майдану, щоправда селянського, був орієнтиром у розбудові анархічної республіки: Махно часто казав, що народ ніколи не помиляється. Дана теза є досить актуальною — як об'єкт дискусій на тлі вельми суперечливих українських реалій постпомаранчевої доби. Подалі від Майдану столичного дискусія має вийти щирішою, без найменшого натяку на півторарічну ейфорію, яка, власне, і дещо скомпрометувала національну ідею. «Україна нині увійшла в епоху майданної демократії, коли будь-яка політична сила, спроможна проплатити збір пари-трійці тисяч осіб, буде волати «Геть!», — зауважує Олесь Доній. — Виходить, що всі ми якоюсь мірою анархісти».