Польські жертви Биківні

      На місці масових комуністичних злочинів у Биківні, що під Києвом, знайшли польські поховання. З середини липня тут під керівництвом професора Анджея Колі проводила дослідницькі і пошукові роботи група з 12 осіб, до складу якої ввійшли не лише польські археологи, а й документалісти та антропологи. Вдалося виявити 103 масових поховання з останками польських офіцерів, підтвердив днями в інтерв'ю польським ЗМІ секретар Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва Анджей Пшевознік. Усіх жертв було вбито пострілом у потилицю, що видно навіть неозброєним оком.

        Попри те, що Биківня стала символом комуністичного геноциду насамперед проти населення України, справа польських  поховань має свою особливість, адже  пов'язана зі злочинами Москви проти військовополонених і підпадає під категорію військових злочинів, які не мають терміну давності. Серед биківнянських поховань є й жертви так званого «катинського злочину». Катинська справа безпосередньо пов'язана з комуністично-гітлерівською змовою 1939 року, відомою більше під назвою «пакт Молотова—Рібентропа», що спричинив до окупації Польщі нацистами у вересні того ж року. Частина офіцерів, переважно резервістів із числа польської інтелігенції, потрапила в совєтський полон. Аби «зам'яти питання», польських офіцерів вирішили просто замордувати, це було зроблено у березні 1940 за наказом верховного головнокомандування Радянського Союзу. Тож 22 тисячі представників військової еліти Польщі були знищені комуністами в розстрільних таборах у Катині (це селище неподалік Смоленська), в Харкові й у Мідному, що під Твер'ю. Навіть нацисти  були вражені кривавим винищенням поміж «братів-слов'ян» і розтрубили про Катинь на весь світ, саме завдяки цьому Червоному Хресту і вдалося ознайомитися з місцем трагедії. Відтак керівництво «краснознаменної і легендарної» Червоної армії всю провину намагалось звалити на нацистів, котрі, мовляв, хотіли «очорнити» доблесних визволителів.

      Ситуація змінилася лише після падіння комуністичного Райху, коли Борис Єльцин передав чимало архівних даних у цій справі своєму польському колезі  Леху Валенсі. Саме передача частини гебешних архівів і дозволила зробити однозначний висновок, «на кому ж будьонівка горить». Поляки, котрі ставляться вкрай прискіпливо до питань власної історії, скориставшись з дипломатичних важелів польсько-російського діалогу, змусили військову прокуратуру Росії відкрити справу за фактом Катинського злочину. Слідство тягнулось 14 років, і остаточно крапку поставили у вересні 2004 року. Але така крапка не влаштувала поляків. Адже, за висновками російських слідчих, звинувачених не знайшли, ба більше, зазначили, що справа під категорію військового злочину і геноциду не підпадає, тож повинна бути закритою за вичерпанням терміну давності. Польський Iнститут національної пам'яті не змирився з такою несправедливістю і відкрив свою справу, вимагаючи архівної допомоги Москви, але марно — росіяни не поділилися архівними даними.

       За припущенням польських дослідників, саме у Биківні можуть покоїтись рештки кількох тисяч замордованих НКВС офіцерів, і на підтвердження цьому вже знайдено чимало доказів, зокрема рештки одностроїв, військові черевики, гудзики та медальйони. Водночас справа ускладнюється тим, що поляки у Биківні лежать не самі — адже це масове захоронення зберігає таємниці смертей сотень тисяч українців. Тож дослідницькі роботи  вимагають присутності українських експертів, котрих просто бракує, адже новостворений український Інститут національної пам'яті досі так і не набрав потужностей, необхідних для проведення відповідних робіт.