Засновник і редактор «Местной газеты», що виходила у білоруському місті Волковиську, Андрій Шенторович тепер мешкатиме у Харкові. Недавно він звернувся до обласних чиновників із проханням надати йому політичний притулок і отримав позитивну відповідь. Шукати спокою на чужині його змусили районні представники управлінської вертикалі президента Лукашенка, влаштувавши незалежному виданню справжній адміністративно-судовий розбій.
Неприємності у пана Шенторовича почалися весною минулого року, коли він надрукував першу статтю журналістського розслідування про корупцію у лавах податкової системи району. Аби поставити «ненадійного» редактора на місце, влада спочатку порадила РайПО розірвати з виданням договір на продаж газети у сільських магазинах, а потім в аналогічний спосіб вплинула одразу і на всі типографії країни. У результаті Шенторовичу довелося возити тираж із російського Смоленська. Після цього від співробітництва з газетою відмовилися всі міські кіоски району, а до самої редакції завітали представники вже згаданої податкової інспекції. Перевірка завершилася штрафом на суму 32 мільйони рублів і повним арештом банківського рахунку видання. З успішного бізнес-проекту газета перетворилася на безнадійно збиткове підприємство. Домагаючись справедливості, редактор навіть оголосив голодування, за що його покарали черговим штрафом.
Але справжні неприємності в пана Андрія почалися в ході нашумілих президентських виборів. Оскільки Шенторович до весни цього року вже встиг нажити імідж волелюбного журналіста, напередодні третіх виборів Лукашенка його просто арештували. Білоруські політичні застінки, судячи з інформації емігранта, - далеко не курорт. «Незважаючи на те, що до мене дев'ять разів поспіль викликали швидку допомогу, - розповів харківській агенції «Статус кво» Шенторович, - лікарям заборонили мене госпіталізувати. Існувала безпосередня загроза моєму життю».
По завершеннi виборів редактора на свободу таки відпустили, але не залишили в спокої. Повна заборона пересування країною і постійний нагляд спецслужб стали частиною його життя. Але наприкінці березня, попри все, йому вдалося виїхати до України. Він розраховував дочекатися за кордоном політичного затишшя в Білорусі і повернутися на батьківщину. Але друзі повідомили, що як тільки він перетне кордон, то одразу опиниться за гратами. У країні, де лютує режим бацьки Лукашенка, формальний привід для цькування знайти неважко. Саме тому пан Андрій попросив політичного притулку і, схоже, приготувався до тривалої еміграції. Чим займатиметься у Харкові емігрант ще не вирішив. Говорить, що вже має кілька цікавих пропозицій, пов'язаних із журналістикою. Одну з них має намір прийняти вже найближчим часом.