Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука.
— Після того як замість підпису в указі на звільнення президентський підпис з'явився на заяві Василя Червонія про відпустку, до Києва вирушила ціла делегація рівненських політиків — новообраний голова обласної ради бютівець Олександр Данильчук, його заступник соціаліст Леонтій Самчук, міський голова Рівного Віктор Чайка та голова Рівненської обласної організації НСНУ Віталій Цехмістренко. Єдиною людиною, яку вони бачили на посаді голови облдержадміністрації, були саме ви.
— Я не знаю наскільки вплинув похід цих людей на прийняття рішення. Наскільки він був вирішальний — не мені судити. Але інша річ, що мені потім було приємно слухати від Єханурова, коли він казав: «Ну це взагалі! Ну це абзац! Щоб таке було ще хоча б в одній області — приїжджають міський голова, втретє підряд обраний, голова обласної ради від однієї партії, його заступник від другої партії та керівник третьої партії і всі «в одну дудку дудять» та говорять про консолідовану позицію...». Я думаю, що вони недаремно побували в Єханурова, ще хоча б і тому, що потішили Прем'єра, і тепер йому є з чим областями їздити, ставлячи Рівненщину за приклад.
— Кажуть, ви очікували, що вас оберуть головою обласної ради, однак цю посаду «віддали» представникам БЮТ. Тож, не маючи жодного дня стажу державної служби, довелося погодитися очолити облдержадміністрацію.
— Це правда. Мені справді на посаді голови ОДА поки що важко і не зовсім комфортно. Але так було потрібно. Я член тієї ж команди, куди входить і Єхануров, тому, коли вiн запропонував раз, потім другий, — негоже було відмовлятися. Інакше потрібно було брати «шинельку», виходити і казати: «Усе! Я з цієї пісочниці пішов...» Робота в облдержадміністрації не знайома, але цікава. Я вже не пам'ятаю, коли я востаннє міг працювати по дванадцять годин на добу, при цьому особливо не втомлюватися і, найголовніше, отримувати задоволення. Хоча непросто казати людям: «Напиши заяву і звільняйся iз займаної посади!». Завжди набагато легше давати людям премії, підвищення на роботі.
— «Нашоукраїнця» Віктора Матчука на посаду рекомендував Президенту представник блоку «Наша Україна» Юрій Єхануров, а як складуться у вас стосунки з урядом, якщо Прем'єром стане Юлія Тимошенко?
— Мені було б легко з нею будувати стосунки, якби вона була призначена. До сьогоднішнього дня у мене з нею не було взагалі абсолютно ніяких контактів. Це чистий білий аркуш. А найкраще починати з нуля. Набагато гірше, якби була якась історія і тоді довелося б шукати варіанти: або забути щось, або намагатися щось пригадати.
— Жінки загалом вважають Віктора Матчука «великим джентльменом», і лише одна — нинішня колега по фракції в облраді — назвала якось «слабаком». Чи вистачає сили і рішучості новому голові?
— З депутатом обласної ради Вірою Кобилянською, яка так сказала, ми вже розібралися (сміється. — Авт.). Хоча з нею, як з кожною нормальною жінкою, до кінця розібратися неможливо ніколи.
А щодо рішучості, то вона насамперед потрібна на війні або в боротьбі. А зараз в області головне — формування продуктивної команди. А це насамперед вміння побачити людей, вміння їм повірити. У мене з цим проблем немає. Потрібно також запровадити в області нормальні працюючі ефективні механізми, а для цього не так потрібна рішучість, як клепка в голові. А ще бажання радитися з іншими людьми, незалежно від їхньої партійної приналежності, незалежно від того, чим вони займалися вчора або будуть займатися завтра. До того ж за безкомпромісністю нашої боротьби з «червоніївщиною» можна зрозуміти, що є м'якість зовнішня, але є й жорсткість внутрішня, яка потрібна для досягнення необхідної мети.
— З огляду на те, як ваш попередник тримався за цю посаду, цивілізованого процесу передачі справ, вочевидь, не відбулося...
— Потиснути руку і то не було кому, немає кому в очі глянути і сказати: «Дякую за те, що ти зробив для області, я намагатимуся зробити не менше, ніж ти». Крім того, згідно iз законом про державні адміністрації, в день вступу до виконання своїх обов'язків нового голови заступники повинні до кінця дня написати відповідні заяви. Досі лише один iз чотирьох заступників подав заяву. Інші — хто на лікарняних, хто просто «відморожується», робить вигляд, що нічого не знає.
— Василь Червоній запевняє, що його звільнення відбулося з порушеннями законодавства і що він його оскаржуватиме.
— Є політичні рішення, а є накази на звільнення чи на прийняття на роботу. Наказ про звільнення Червонія в облдержадміністрації буде підписаний мною того числа, коли в нього закінчиться відпустка. В цей день він отримає свою трудову книжку і може йти куди завгодно, хоч просто до суду, і позиватись, до речі, до самого Президента.
— Ви запевняли, що кадрових «чисток» в області більше не буде. Втім комусь доведеться таки поступитися керівними кріслами?
— Жоден із нинішніх заступників голови ОДА однозначно, без «навряд чи», на посаді не залишиться. А головам усіх без винятку райдержадміністрацій запропоновано написати заяву про звільнення. З тими, хто таку заяву напише, буде проведено співбесіду про можливе продовження їх роботи головами РДА. А з тими, хто такі заяви не напише, ніяких співбесід не проводитиметься, а буде зроблено подання на ім'я Президента, і вони будуть зняті з займаної посади. І хоча показники районів обов'язково будуть враховані, але, на жаль, у більшості районів є надто багато нарікань на роботу голів, і не стільки в мене, скільки у людей, які фахово працюють із Рівненською областю в Кабінеті Міністрів.
— То хто ж прийде на зміну звільненим керівникам?
— Кістяк моєї команди буде сформовано за два тижні. Щодо кадрових призначень, то ви здивуєтеся, як мало посад дістанеться представникам «Нашої України». І взагалі графи «партійність» у резюме претендентів не буде. На певні посади, скажімо, будуть пропонуватися кандидатури членів Української народної партії, однак не певен, що вони на ці пропозиції пристануть.
— Історія з вашим призначенням тягнулася досить довго. Ви вже встигли визначитися зі своїми першочерговими завданнями на державній посаді?
— Щоб визначитися з пріоритетами у своїй роботі, мені ще потрібен час. Хоча на першому місці будуть проблеми «дурнів і доріг». Тобто кадрові питання, і власне стан рівненських доріг. Енергетика — для нашої області це теж один із пріоритетів. Одним зі своїх завдань вважаю зниження тарифів на електроенергію для Рівненської області з огляду на те, що саме тут виробляється електроенергія, яка займає значну частину в енергетичному балансі України. Чому на Рівненщині вартість електроенергії в півтора раза вища, ніж, скажімо, у Києві?
А ще маємо створити нормальний позитивний інвестиційний клімат. Адже люди йдуть на Рівненщину з проектами. Потрібно зробити так, щоб вони звідси з ними не йшли, щоб проекти ці залишалися тут. Поки що було так: вони приходять, говорять, але те, що чують у відповідь, їх задовольняє рівно настільки, щоб покивати головою, сказати «о'кей», вийти за двері й більше вже сюди ніколи не заходити. Наші критерії — чим більше ти створюєш робочих місць, чим більше пропонуєш надходжень до бюджету — тим більше до тебе любові та поваги. Неприйнятними є лише екологічно небезпечні виробництва або виробництва, які можуть призвести до закриття підприємств, що вже існують в області.
Інвестиції потрібні в туризм, готельний бізнес і, звичайно, в сільське господарство. Можливо, це моя мрія, я не знаю, чи це взагалі реально — реанімувати льонарство на Рівненщині, але я спробую це зробити. Є деякі речі, яких в Україні, окрім як на Рівненщині, майже немає: бурштин, майже ексклюзивні родовища торфу, за чистотою озер попереду нас лише Волинь. Можливо, потрібно буде ставити питання побудови на Рівненській АЕС п'ятого енергоблока. Та це питання вимагає ще додаткового опрацювання.
— Свого часу Василь Червоній звинуватив вас у контрабанді, а ви пообіцяли звернутися до суду. Яка доля цих позовних заяв?
— Такі позови готові. Я їх не підписую і, мабуть, до суду подавати не буду — якщо з його боку подібних заяв більше не буде, то з мого боку не буде ніяких помст. Якщо ж безпідставні звинувачення продовжуватимуться, то, скоріше за все, я ці позовні заяви підпишу, хоча й пообіцяв Юрію Єханурову бути вищим від цього.
— А ще ваші політичні опоненти закидають вам «мільйонерство» та невідповідність принципу розділення влади та бізнесу. Що про це скаже один із засновників ЗАТ «Реноме»?
— У мене хоч і не контрольний, але достатньо великий пакет акцій ЗАТ «Реноме». Нещодавно я перестав бути членом наглядової ради, а зараз юристи вивчають можливості передачі акцій, які належать мені, в довірче управління іншій юридичній особі, хоча закон цього не забороняє. У мене немає сумнівів із приводу своєї порядності, й на новій посаді я не буду лобіювати та відстоювати інтереси цієї фірми.
— Василь Червоній частину своєї зарплати переказував у благодійні фонди. Чи не збираєтесь ви наслідувати його приклад?
— Ні. Адже коли держава визначала саме такий розмір зарплати, то чимось керувалась. І робити з Кабінету Міністрів дурня, що, мовляв, я такий хороший, а всі погані — це не зовсім правильно. До того ж я справді хочу жити не з бізнесу, а з того, що зароблятиму на займаній посаді. А ще я не дуже вірю в щирість таких «віддач», тому що держава для того встановила такі зарплати, щоб не було спокуси «брати». Цих коштів повинно вистачати, щоб якихось «інших» думок у голові не було.
— У вашого попередника були досить напружені стосунки з місцевими ЗМІ, а чимало видань мало навіть судові проблеми. Які стосунки з пресою в нового «губернатора»?
— Мені приємно мати справу з неофіційними виданнями — я можу говорити з вами на будь-які теми і при цьому впевнений, що ви все одно напишете, що захочете, а можете й взагалі нічого не написати. Це навіть цікаво, це якийсь спорт — мені потрібно якимось чином заслужити вашу увагу. А найголовніше, є шанс, що люди вам повірять. Усерйоз розраховувати на те, що якийсь із офіційних засобів масової інформації може сформувати громадську думку, не варто, оскільки люди розуміють, що ці газети пишуть так, тому що по-іншому написати просто не можуть. До офіційних засобів масової інформації ставлення у мене прохолодне.
— Минулих вихідних замість відвідин, традиційних для Червонія, «Музейних гостин» ви разом із головою обласної ради Олександром Данильчуком на Святі пива смакували бурштиновим напоєм місцевого виробництва...
— У мене було одразу п'ять запрошень на свята водночас — одні потрібно було відкривати, інші закривати: «Музейні гостини», «Сурми», Свято пива і ще щось було. Я обрав саме Свято пива, бо це неофіційне свято, а вони мені завжди більше подобаються. До того ж мені було приємно подякувати людям, які підняли з руїни наш пивзавод. Я таких людей поважаю. А ще мав можливість звернутися до рівнян, щоб вони більше пили саме рівненське пиво «Рівень», а не, скажімо, «Оболонь» — а це вже прямий економічний ефект для області.
— Тож місцевим працівникам культури слід очікувати на певну переорієнтацію?
— Робота голови державної адміністрації — не робота весільного генерала, який їздить від стрічки до стрічки, чиркаючи ножицями. Його завдання — організувати складний господарський організм області, який включає не лише підприємства державної форми власності, де все просто, де сказав керівнику «Право-руч!», а він цього не зробив, закаблуками не клацнув — усе, завтра його вже немає. А в переважній більшості це підприємства недержавної форми власності, з якими такі брутальні методи не діють. Із цими людьми треба працювати по-іншому. Вже наступного тижня я планую чимало зустрічей із керівниками таких підприємств. Якщо після цього виникне потреба відкривати музей вишиванки, можливо, я поїду, але поки що таких перспектив я не бачу.
— Ваш попередник відстоював інтереси УПЦ КП на Рівненщині. Які в нового рівненського керівника стосунки з церквою?
— Я є віруючою православною людиною. Проте, вважаю, що намагання прилюдно перехреститися перед відеокамерою не має нічого спільного з вірою в Бога. В Біблії мені подобаються слова: «Звертайтесь до мене таємно і віддасться вам явно». Чим голосніше кричать про віру, тим більше сумнівів у мене, що це насправді так.
— А сумнівів у тому, що зробили правильний крок, коли покинули бізнес і зайняли крісло голови облдержадміністрації, у вас немає?
— Я завжди працював, маючи достатньо великий ступінь свободи. На нинішній посаді такого немає. Тільки одне гріє душу, коли розумієш, що «це» — не назавжди. Потрібно прийти, зробити те, що ти можеш, через якийсь період повернутися назад, сказати: «Це зробив я. Якщо хтось зможе краще — прийдіть і зробіть краще». Я б тільки перехрестився...
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
У Севастополі ще пам'ятають, як на зорі незалежності України сюди — до міста російських моряків — з метою залякування приїздив Степан Хмара на чолі загону бойовиків УНСО. Другий етап української революції переміг у 2004 році, і севастопольці вже було стали в бойову стійку, аби «відбити напад» нового, тепер цілком легітимного представника «націоналістичної влади з Києва». Відтак призначення Президентом Ющенком на цей непростий регіон росіянина, та ще й із прізвищем Іванов (подвiйного тезки мiнiстра оборони Росiї), мабуть, було оптимальним варіантом у сенсі компромісу.
Сергій Іванов — колишній кримський міліціонер — за дві депутатські каденції змінив чимало провладних фракцій, але навесні 2004-го обрав фактично проющенківську групу «Центр» і під час помаранчевої революції голосував в унісон із «Нашою Україною». Виразом обличчя й зачіскою цей невисокий генерал міліції трохи схожий на «бойовика» Брюса Уїлліса, однак у спілкуванні виявляється досить м'якою й обережною людиною. Очевидно, і в керуванні Севастополем також. Такий ось штрих: Сергій Анатолійович запрошує кореспондентів «УМ» у гості — покупатися в морі, доки тепле, але застерігає від уживання в Севастополі української мови — мовляв, не зрозуміють. Що ж, його завдання — не допустити дестабілізації в місті уже не тільки російської слави, на власному прикладі довести, що Віктор Ющенко і взагалі нова влада — не такі страшні, як їх малює російська пропаганда.
Про те, як пану Іванову ведеться у місті базування Чорноморського флоту Росії, про його наміри й успіхи — в ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій». Відбулася наша розмова, до речі, у кулуарах з'їзду «Народного союзу «Наша Україна». Севастопольський голова минулої суботи приїздив до Києва як делегат форуму НСНУ, аби звіритися з «лінією партії». >>
