Коли народний гнiв рве греблi

      Прорахувалися «трошки» кризові менеджери з вулиці Банкової, затаврувавши на контрольованому СДПУ(о) каналі «Інтер» події у Тбілісі як «державний переворот». Промахнувся й Президент Кучма у своєму поспіху, оголосивши від імені всього СНД осуд грузинській революції і готовність «надати все необхідне сприяння... для повернення процесу в конституційне русло». У неділю США визнали нове керівництво Грузії — заява Держдепартаменту містить запевнення про «намір співпрацювати з виконувачкою обов'язків президента Ніно Бурджанадзе в її прагненні зберегти демократію в країні». А значить, слід чекати, що нову владу Грузії визнає й решта того найважливішого для нас сегмента світу, що його прийнято називати «цивілізованим», або ж «демократичним», чи просто — Заходом. Українська влада виглядає некрасиво в очах Заходу, поспішивши з підтримкою у скрутну хвилину автократичного Шеварднадзе, який з такою яскравою відвертістю фальсифікував результати виборів, що ніяково стало навіть казахським спостерігачам. На Банковій не розраховували не стільки на таку швидку поразку Шеварднадзе, скільки на те, що нову владу так швидко визнають США та Європа. Грунтується це, як нам гадається, на двох постулатах. По-перше, Вашингтон, попри невдоволення стилем політичної діяльності Едуарда Амвросієвича в останні роки, все-таки підтримував його бодай як важіль у протистоянні з Росією на Кавказі. І по-друге, Києву зручно було бачити Шеварднадзе у Грузії, звично, а ще — лячно уявляти можливість подібного сценарію зміни влади і в Україні.

      Таємничий мовний зворот «надати все необхідне сприяння» у суботній заяві Кучми як голови Ради глав держав СНД виглядає двозначно, його можна читати як завгодно — і як посередницькі дипломатичні послуги, і як можливість військової підтримки. Вся заява українського президента (її можна побачити в офіційному інтернет-представництві Президента України) укладена так, що в ній чітко проглядається підтримка влади Шеварднадзе. Поза сумнівами, уява Кучми ще до подій цих вихідних проводила паралелі між ним самим та грузинським президентом. Нагадаємо, що на останній прес-конференції позаминулої середи Л. Д. наводив певні асоціації між Україною та Грузією як «молодими незміцнілими демократіями», на які «не треба тиснути, бо вони можуть зламатися», і «тоді на зміну демократії може прийти щось інше, зовсім протилежне». Шеварднадзе, на тодішнє переконання Кучми, — єдиний політик, який тримає таку-сяку стабільність у країні, якщо «він махне рукою і піде — то, може, й самої Грузії не буде». Розпад Грузії, до речі, є тепер реальною загрозою.

      Та сьогодні мовиться не про розпад Грузії, а про інші асоціації, які мимоволі спливають у вітчизняному політикумі, — про можливість «грузинського варіанта» переходу влади. Властиво, думки поділилися відповідно до політичних позицій партій та блоків. Серед двох цитат з інтернет-видання «Форум», які ми наведемо нижче, з першого прочитання стає зрозумілим, яка з них належить лідерці БЮТі Юлії Тимошенко, а яка — координатору парламентської пропрезидентської більшості Степанові Гавришу. «...Досвід мирної, безкровної грузинської революції мусить бути взятим на озброєння демократичними силами України». «Республіки колишнього СРСР вичерпали свій потенціал перехідного періоду, і в кожній з них є потенційний вибух, який може призвести до розвалу демократії та державності». І авторка першої опінії, й автор другої однаково вважають, що події у Тбілісі «дають урок Україні». Як бачимо, як і за шкільною лавою, кожен виносить з одного й того самого уроку своє, суттєво відмінне.

      Мені б дуже не хотілося, аби Україна вчилася з грузинського досвіду. Насамперед тому, що принаймні з огляду на сьогоднішню ситуацію загроза територіального поділу Грузії є дуже великою. Хочеться сподіватися, що єдиним уроком для України, взятим із грузинських подій, буде усвідомлення, що непопулярні політики при владі ніколи не зможуть дати суспільству стабільність, а тим більше розквіт і що ніякі дива політтехнологій не рятують тоді, коли народний гнів рве греблі.

ДIЙОВI ОСОБИ

Ніно Бурджанадзе

      «Тимчасово виконуюча обов'язки президента Грузії» Ніно Бурджанадзе була головою парламенту попереднього скликання. Ця висока вродлива брюнетка є елегантною, інтелігентною, високоосвіченою жінкою. Досконало володіє англійською мовою, тому активно коментувала перебіг подій представникам західних телеканалів, роз'яснювала світу позицію опозиції. Ще кілька років тому Бурджанадзе була відданим союзником президента Шеварднадзе. Її батько став багатою та впливовою людиною ще в радянські часи, а в незалежній Грузії став бавовниковим монополістом. Він фінансував останню президентську кампанію Шеварднадзе. Бурджанадзе є дружиною Бадрі Бідзадзе, який до останнього часу займав посаду генпрокурора Грузії, має двох дітей.

      39-річна Ніно Бурджанадзе, юрист за освітою,  прийшла в політику також за підтримки Едуарда Шеварднадзе. 1995 року вона потрапила до складу парламенту, увійшла до проурядового Грузинського громадянського союзу, в парламенті отримала портфель голови комісії iз закордонних справ. У листопаді минулого року стала головою парламенту, тобто другою особою в країні після президента. Але почала віддалятися від свого патрона, оскільки була розчарована тим, що його політика «позбавлена духу розвитку». Шість місяців тому Бурджанадзе демонстративно залишила засідання уряду, на якому президент розкритикував парламент за затримку в прийнятті якогось із законів. Після цього інциденту всі контакти між Бурджанадзе та Шеварднадзе обірвалися. Незадовго до виборів Бурджанадзе створила спільно з іншим колишнім головою парламенту та екс-союзником Шеварднадзе — Зурабом Жванією — власний виборчий опозиційний блок «Бурджанадзе — Демократи». Ніно Бурджанадзе вважають більш поміркованим політиком у порівнянні з її колегою по опозиції, запальним Михайлом Саакашвілі.

 

Михайло Саакашвілі

      Цього 35-річного правника, який учився спершу в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин, а потім здобув освіту в Сполучених Штатах, вважають лідером найрадикальнішого крила грузинської опозиції. Цей харизматичний чоловік є новим кумиром, національним героєм грузинів, які при його появі починають скандувати: «Міша, Міша». Таку популярність він здобув задовго до виборів 2 листопада своєю безкомпромісною позицією на посаді міністра юстиції, яку займав у 2000—2002 роках. Саакашвілі публічно заявляв про корупцію на найвищих щаблях влади, зокрема і в оточенні президента, демонстрував фото розкішних вілл своїх колег-міністрів. Подав у відставку на засіданні уряду, попередньо заявивши в обличчя самому Шеварднадзе про корумпованість його оточення. Вже як лідер опозиції постійно підвищував свої виборчі рейтинги радикальними гаслами, прозахідною та антиросійською риторикою. Обіцяв грузинським націоналістам, що сепаратизмові Абхазії, Південної Осетії та Аджарії буде покладено край силовими методами. Саакашвілі не відмовиш у великих організаційних здібностях, бо саме він організовував мітинги опозиції та повів її на вирішальний штурм парламенту. Хоча Саакашвілі заявляє про брак президентських амбіцій, але саме він, з огляду на рейтинги, може стати єдиним кандидатом від опозиції на президентських виборах у січні.