«Спортивний інтерес» Ланселота

      Ланселот Лоутон, шанований лондонський публіцист, любив Україну, як Лермонтов свою батьківщину, — просто так, «но странною любовью». Імовірно, він бував в Україні до Першої світової, а можливо, й ні; він не спілкувався з діячами УНР в екзилі і вся його підвищена зацікавленість Україною грунтувалася лише на «спортивному інтересі» дослідника Східної Європи. Дивує, що Лоутон, підданий імперії, обстоював незалежність України — фактично колонії іншої імперії, радянської, причому в таку епоху, коли Україна була розчленована між чотирма державами і самостійність бодай якоїсь із її частин абсурдно було навіть припускати.

      Перший із виявлених текстів Ланселота Лоутона датований травнем 1935 року (це була промова «Українське питання», виголошена на засіданні при Палаті громад Великої Британії), другий — 1939 роком (стаття»Україна — найбільша проблема Європи» у «профільному» журналі «Східна Європа та сучасна Росія», який видавав сам автор). Додатком до «Українського питання» стали міжнародні договори, які де-юре визначають правове становище України, але де-факто, як доводить дослідник, не виконуються ні Польщею, ні тим паче Радянським Союзом. «Кількість українців в Україні, — писав Лоутон, — становить 38 мільйонів. Крім того, багато українців мешкає за межами батьківщини; загальна кількість їх у світі складає понад 45 мільйонів. Отже, йдеться про народ, який чисельністю дорівнює англійцям і, як бачимо, живе на території, що набагато перевищує Велику Британію. І якби Україна об'єдналася і стала вільною, відмежованою від Росії, то це була б найбільша і найбільш заселена держава у Східній Європі». «Проте стирання (її Росією) з лиця землі проводилося так успішно, що для більшої частини світу Україна залишилася тільки в поезії та в переказах... Щоб отак у добу високорозвиненого зв'язку та видатних інтелектуальних досягнень можна було створити ілюзію, ніби потужна, жива нація ніколи не існувала, а якщо й існувала, то щезла кількасот років тому, — це може здатися неймовірним, — пише англійський дослідник у 1935 (!) році. І далі: — Отже, українська проблема — це приклад одного з найбільших політичних шахрайств у сучасній історії».

      Ланселот Лоутон став ініціатором створення в ті часи у Лондоні Англо-українського комітету, серед членів якого не було жодного українця. Ніякої особливої політичної ролі комітет не відігравав і, як вважає сучасний український історик Сергій Кот, не виконував «замовлення» британського уряду. Це, радше, був «клуб за інтересом», який лише прагнув гучніше заявити про важливість «українського питання» політичним колам. «Комітетчики», попри все, переконували, що «з українською проблемою пов'язані не лише наші почуття, а й важливі британські інтереси».

      Директор Фундації ім.Ольжича Сергій Кот, який став ініціатором, так би мовити, реінкарнації Ланселота Лоутона в Україні, захоплено говорить про дар певного політичного передбачення в цього невідомого нам британського журналіста. Адже у своїх коротких працях той прогнозує і можливе відокремлення України від Радянської Росії, і комплекс заходів, що їх СРСР планує супроти такої можливості, і важливу роль України в майбутніх геополітичних розкладах, і зближення України з великою Європою — власне, те, що нині ми називаємо «євроінтеграцією». Узагальнюючи, можна сказати, що від текстів британця 70-річної давнини віє не нафталіном, а радше, добрими пророцтвами. «Статті Ланселота Лоутона звучать дуже сучасно», — констатує історик.

      Слід розповісти, що спершу, зустрічаючись у видаваних на Заході українських журналах з цитатами із Лоутона, Сергій Кот припускав, що цей автор є містифікацією — настільки свіжо і надміру захоплено виглядали відгуки британця про українську націю. Однак запити науковця до різноманітних архівних установ привели-таки до першоджерела, причому статті Лоутона знайшлися не в Лондоні, а в бібліотеці Конгресу США.

      «Ми умисно вирішили видати книжку двома мовами — українською та англійською. Щоб ніхто не подумав, начебто ми прикрасили думки Лоутона при перекладі», — ділиться Сергій Кот. Посол Великої Британії в Українi Роберт Брінклі, без активної ініціативи якого книга не побачила б світ, вважає знаменним те, що «в ті чорні роки, коли над Британією і всією Європою нависла загроза нацистського режиму, в Лондоні знайшлися діячі державного виміру, які переймалися долею українців і думали про їхнє майбутнє місце в Європі».

      Книгу видано накладом 2 тисячі примірників,  і життя її продовжиться в бібліотеках шкіл та вищих навчальних закладів України, щоб загал вкусив приємність від несподіваних текстів, написаних про нас 70 років тому.