Кричати не можна забути

26.04.2006
Кричати не можна забути

1986 рік. Дітей рятують втечею. (Фото Укрінформ.)

      У 1991 році до 5-річчя Чорнобильської катастрофи (глобальної за класифікацією МАГАТЕ) вийшов перший звіт ООН про наслідки глобальної катастрофи. Першою була й опублікована в США моя стаття-протест про ненауковість і упередженість висновків цього звіту. Тоді не було досліджене здоров'я ліквідаторів. Час викидів радіоактивних матеріалів з 26 квітня по 6 травня 1986 року автори звіту трактували, як «короткочасний» (!). Десятиденне опромінення накрило своїм чорним крилом планету. Радіонукліди летіли через усю Європу. «Відмітились» вони і в Туреччині, і на півночі Африки, у Бразилії, США, Японії. Фактично це був фарс, а не звіт.

      Потім, у лютому 2002 року, на другий звіт ООН (презентація його відбулася у Києві) я знову надала спростування. Цей звіт цинічно відкинув дійсні наслідки Чорнобильської катастрофи, визнав тільки соціально-психологічну напругу (слово «радіофобія» вже посоромилися виголосити) та зв'язок виникнення раку щитовидної залози з радіаційним опроміненням. Несолідно «високим» експертам» посилатися на зниження у населення моральної планки (вживання алкоголю, наркоманія, розбещеність). Чи в багатьох країнах такого гріха немає? Але там не помирають діти від наслідків впливу опромінення, як це відбувається в Україні.

      Результати третього звіту викликають у мене вже не обурення, а здивування некомпетентністю тих 100 експертів, котрі були запрошені для надання висновків. Із яким матеріалом працювали ці експерти? Хто їм їх надавав? Де і як проходив заключний «консиліум 100» перед виголошенням діагнозу до 20-х роковин чорнобильського горя Білорусі, Росії та України? Усі мої запитання риторичні, але  на них є  відповідь ще з 1959 року. Тоді МАГАТЕ та ВООЗ уклали між собою таємний договір про нерозповсюдження даних про наслідки аварій на АЕС на здоров'я людей, якщо ці дані будуть іти всупереч інтересам МАГАТЕ. Нав'язування громадськості думки про безпеку атомної енергетики, про подальший її розвиток у світі та одержання  великих грошей на її потреби — ось мета МАГАТЕ.  Тому  під прикриттям ООН постійно повторюється теза про безпечність малих доз радіації. У пресі навіть з'явився вираз «ООН втомилася від Чорнобиля».

      І досі звучать неправдиві дані щодо йодопрофілактики (зокрема, і в останній доповіді). І радіоактивний йод не зник за 8 діб, як про це пишуть деякі «сміливці», а 80 днів він укорінювався у щитовидну залозу своїх жертв. Радіоактивний цезій і стронцій  накопичувались у м'язах та кістках, руйнуючи імунну та кровотворну системи.

      Ще в 1978 році американський дитячий лікар Хелен Келдикотт попереджала людство про те, що мовчання лікарів із приводу медичних наслідків ядерної технології та радіації призведе до збільшення раку та спадкових захворювань. У 1982 році в Україні були опубліковані дані  іноземних авторів про небезпеку радіаційного впливу на стан здоров'я вагітних жінок та дітей, зокрема про народження дітей із вродженими вадами від опромінених батьків. До Чорнобильської катастрофи (1985 рік) академік В.Легасов стверджував, що остаточна радіоактивність після аварій на АЕС із часом стає більш високою, ніж забруднення після атомного вибуху, бо це відбувається за рахунок накопичення довгоживучих радіонуклідів. Аліс Стюарт, із якою я зустрічалася на Міжнародній конференції у Вашингтоні в 1991 році, — фахівець із вивчення впливу   малих доз радіації — досліджувала стан здоров'я робітників військового заводу в Ханфорді та жертв атомних бомбувань японських міст і показала, що вплив радіації, отриманий у малих дозах, але за довгий час, призводить до більшого ризику виникнення ракових захворювань, ніж така ж, але одноразова доза. Чи знають про це невгамовні експерти МАГАТЕ? Чи можуть вони зрозуміти, що саме ця небезпека довготривалого впливу малих доз радіації і є тим страшним «хвостом» руйнування атомного реактора, що стимулює виникнення нових випадків важких захворювань? Саме малі дози є пусковим  механізмом збільшення кількості хворих людей. А 20 років дії малих доз зробили свою велику чорну роботу.

      Наведемо кілька офіційних цифр, до яких дуже прискіпливо ставляться,  але вони, на превеликий жаль, правдиві. На 1 січня 2005 року в Україні чисельність громадян, що мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, становила майже 2,5 мільйона, із них — більше 643 тисячі дітей. На забрудненій радіонуклідами території мешкає 524 тисячі дітей — у них спостерігається «букет» хвороб 40-річних. Кількість сімей, що оплакують свого годувальника, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, — понад 19 тисяч. До 4 тисяч випадків прооперованого раку щитовидної залози — це цифра тільки у дітей і тільки в одній Україні. Зростає смертність населення на радіоактивній території від соматичної патології та новоутворень. Ми живемо не після, а під час Чорнобильської катастрофи!

Наталія ПРЕОБРАЖЕНСЬКА,
голова благодійного Фонду спасіння дітей України 
від Чорнобильської катастрофи,
експерт Національної комісії радіаційного захисту
населення  України при Верховній Раді України.
  • Атлантида Полісся

    Учені дослідили, що роль Поліського регіону є визначальною в етногенезі українців. Більше того, частина закордонних дослідників переконані, що саме Полісся — прабатьківщина слов’ян. Чорнобильська катастрофа у 1986–му, здавалося, навіки поховала цю унікальну часточку духовної культури людства. Утім за 15 років роботи в «зоні» працівники Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Міністерства з надзвичайних ситуацій України повернули вигляд і дух поліського світу. Точніше, зібрали десятки тисяч пам’яток і архівних документів, які на сьогодні розпорошені по непристосованих будівлях. Адже для столичного музею Полісся міська влада за 10 років так і не підшукала приміщення. >>

  • По той бік колючого дроту

    Чорнобиль того дня зустрів нас рясним дощем і холодом. Погода начебто така ж, як і в українській столиці, та от переживаємо: а дощ не радіаційний? «Ваш дозвіл на проїзд у зону», — збиває з роздумів чоловік у військовій формі. Ах так, контрольно–пропускний пункт «Дитятки», — єдиний шлях на заборонену територію, від якої відцурались усі, крім корінних жителів. Загалом усе тут, як на справжньому кордоні: шлагбаум, прикордонники і на руках у всіх приїжджих — спеціальні дозволи, запрошення і обов’язково паспорт. Тільки от черг немає. Ніхто не поспішає перетнути і досі небезпечну зону, а відчуваєш себе справжнім іноземцем у своїй країні. «Проїжджайте», — киває головою кремезний чоловік, ретельно перевіривши усі дані включно з номерним знаком автомобіля і вмістом багажника. >>

  • Табуни тарпанiв

    Щороку Україна вкотре згадує тих, кого чи то доля, чи то халатність колишньої радянської влади змусила назавжди покинути рідну домівку.
    Кожного року двадцять шостого квітня десятки тисяч людей, які залишилися живими після радіаційної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, з болем згадують страшні дні, ночі й місяці після вибуху, відвідують милі серцю місця у тридцятикілометровій зоні й намагаються всіма способами назавжди залишити в пам'яті українців жахливу історію — як застереження майбутнім поколінням. >>

  • Чорнобильський подзвін

    Учора в усій країні був «чорнобильський день». Почався він рано вранці, а точніше, по першій годині ночі (саме в цей час 20 років тому вибухнув 4-й енергоблок) панахидою по жертвах Чорнобильської трагедії. Опісля представники вищої влади на чолі з Президентом Віктором Ющенком, Прем'єр-міністром Юрієм Єхануровим та Головою ВР Володимиром Литвином поклали букети червоних троянд до монумента жертвам катастрофи. Об 11.30 Віктор Ющенко вже летів у «зону». Поїздка глави держави охопила все, що тільки можна тут відвідати, — і огляд зруйнованого реактора на ЧАЕС, і мертве місто Прип'ять, і місто Чорнобиль. >>

  • СБУ знала і мовчала

    Учора, до чорної чорнобильської дати, у музеї СБУ керівництво Служби безпеки продемонструвало пресі досі засекречені матеріали, які проливають світло на деякі нюанси аварії на ЧАЕС. Зняття грифа «цілком таємно» приурочено до дати, і в цьому факті вчувається й цинізм, і бажання «відрапортувати». А тим часом секретні матеріали, які відкривають страшні сторінки чорнобильського лиха, спочивали на полицях архівів СБУ, подалі від громадськості, чекаючи «круглої» дати. >>

  • Чаркування у чорнобильських джунглях

    —Ви не думайте, дітки, що той котик такий паршивий від радіації. Е ні, він не заразний, то він за кицьок із сусідським побився, — тьотя Віра лагідно дивиться на справді огидного двомастого кота, схожого на пораненого, але непереможеного чеченського бойовика. Тварюка сидить на паркані і осатаніло точить об нього кігті, не відводячи злих очей від зграї журналістів. Я не встигла й спитати, як звати того чорнобильського волоцюгу, бо господиня, виступивши «перед тєлєвізором» і розповівши короткий курс своєї історії, кличе всіх до хати. >>