СБУ знала і мовчала

27.04.2006
СБУ знала і мовчала

Ліна Костенко, славетна поетеса і дослідниця «зони», на міжнародній конференції «20 років чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє». (Фото УНІАН.)

      Учора, до чорної чорнобильської дати, у музеї СБУ керівництво Служби безпеки продемонструвало пресі досі засекречені матеріали, які проливають світло на деякі нюанси аварії на ЧАЕС. Зняття грифа «цілком таємно» приурочено до дати, і в цьому факті вчувається й цинізм, і бажання «відрапортувати». А тим часом секретні матеріали, які відкривають страшні сторінки чорнобильського лиха, спочивали на полицях архівів СБУ, подалі від громадськості, чекаючи «круглої» дати.

      Так, у одному з документів («Висновок спеціаліста») від 16 травня 1986 року потужність вибуху на четвертому реакторі ЧАЕС оцінюється як еквівалент 30 тонн тротилу. Радянська влада ховала від громадськості і динаміку радіаційного фону в Києві впродовж перших по аварії днів — до 2 травня, і данi про стан радіаційного забруднення в зоні навколо атомної станції, в прилеглих лісах та загалом у 30-кілометровій зоні. Під грифом «цілком таємно» зберігалися в КДБ УРСР також документи, в яких зафіксовано кількість людей, евакуйованих із зони лиха впродовж травня 1986-го. «Цілком секретним» до 2006 року був і факт загибелі 2 жовтня 1986 року гелікоптера Мі-8 у зоні зруйнованого реактора.

      Під час церемонії «розсекречення» журналісти мали нагоду поспілкуватися зі співробітниками спецслужби, які 20 років тому розслідували причини та подробиці нуклеарної катастрофи. Зокрема, Анатолій Гулевич, який на момент аварії був співробітником підрозділу контррозвідки, розповів кореспонденту агенції УНІАН, що тодішній керівник КДБ УРСР Степан Муха задовго до 26 квітня боявся доповідати керівництву республіки інформацію, зібрану оперативниками, щодо можливих загроз вибуху на ЧАЕС. Така інформація з рекомендованими превентивними заходами пролежала 5 місяців у сейфі КДБ УРСР — аж поки реактор не гримнув. «Її (цю інформацію) виявила комісія з Москви, яка приїхала спеціально для розслідування... Це було десь у червні 86-го», — каже пан Гулевич.

      Ще один співробітник «органів», екс-начальник міськвідділу КДБ у місті Прип'ять Віктор Клочко, пригадав, що ще в лютому доповідав керівництву комітету про ризики, пов'язані з введенням у експлуатацію 4-го енергоблоку. «У доповіді було чітко записано, що на таких режимах, на яких ганяють блок, його ганяти не можна, — переповідає він УНІАН. — Ми інформували, що на цьому блоці працюють у режимах, граничних з допустимими. У доповіді було вказано, що це може призвести до аварії». Про подальший хід «у верхи» цієї доповіді Віктор Клочко не знає — «я був лише начальником міськвідділу, а чи доповідали керівництву країни, чи ні, хтозна». Він переконаний, що аварії можна було запобігти.

  • Атлантида Полісся

    Учені дослідили, що роль Поліського регіону є визначальною в етногенезі українців. Більше того, частина закордонних дослідників переконані, що саме Полісся — прабатьківщина слов’ян. Чорнобильська катастрофа у 1986–му, здавалося, навіки поховала цю унікальну часточку духовної культури людства. Утім за 15 років роботи в «зоні» працівники Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Міністерства з надзвичайних ситуацій України повернули вигляд і дух поліського світу. Точніше, зібрали десятки тисяч пам’яток і архівних документів, які на сьогодні розпорошені по непристосованих будівлях. Адже для столичного музею Полісся міська влада за 10 років так і не підшукала приміщення. >>

  • По той бік колючого дроту

    Чорнобиль того дня зустрів нас рясним дощем і холодом. Погода начебто така ж, як і в українській столиці, та от переживаємо: а дощ не радіаційний? «Ваш дозвіл на проїзд у зону», — збиває з роздумів чоловік у військовій формі. Ах так, контрольно–пропускний пункт «Дитятки», — єдиний шлях на заборонену територію, від якої відцурались усі, крім корінних жителів. Загалом усе тут, як на справжньому кордоні: шлагбаум, прикордонники і на руках у всіх приїжджих — спеціальні дозволи, запрошення і обов’язково паспорт. Тільки от черг немає. Ніхто не поспішає перетнути і досі небезпечну зону, а відчуваєш себе справжнім іноземцем у своїй країні. «Проїжджайте», — киває головою кремезний чоловік, ретельно перевіривши усі дані включно з номерним знаком автомобіля і вмістом багажника. >>

  • Табуни тарпанiв

    Щороку Україна вкотре згадує тих, кого чи то доля, чи то халатність колишньої радянської влади змусила назавжди покинути рідну домівку.
    Кожного року двадцять шостого квітня десятки тисяч людей, які залишилися живими після радіаційної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, з болем згадують страшні дні, ночі й місяці після вибуху, відвідують милі серцю місця у тридцятикілометровій зоні й намагаються всіма способами назавжди залишити в пам'яті українців жахливу історію — як застереження майбутнім поколінням. >>

  • Чорнобильський подзвін

    Учора в усій країні був «чорнобильський день». Почався він рано вранці, а точніше, по першій годині ночі (саме в цей час 20 років тому вибухнув 4-й енергоблок) панахидою по жертвах Чорнобильської трагедії. Опісля представники вищої влади на чолі з Президентом Віктором Ющенком, Прем'єр-міністром Юрієм Єхануровим та Головою ВР Володимиром Литвином поклали букети червоних троянд до монумента жертвам катастрофи. Об 11.30 Віктор Ющенко вже летів у «зону». Поїздка глави держави охопила все, що тільки можна тут відвідати, — і огляд зруйнованого реактора на ЧАЕС, і мертве місто Прип'ять, і місто Чорнобиль. >>

  • Чаркування у чорнобильських джунглях

    —Ви не думайте, дітки, що той котик такий паршивий від радіації. Е ні, він не заразний, то він за кицьок із сусідським побився, — тьотя Віра лагідно дивиться на справді огидного двомастого кота, схожого на пораненого, але непереможеного чеченського бойовика. Тварюка сидить на паркані і осатаніло точить об нього кігті, не відводячи злих очей від зграї журналістів. Я не встигла й спитати, як звати того чорнобильського волоцюгу, бо господиня, виступивши «перед тєлєвізором» і розповівши короткий курс своєї історії, кличе всіх до хати. >>

  • Пiдступи «мирного» атома

    20 років минуло від дня Чорнобильської катастрофи, а для більшості українців аварія дотепер залишається моторошною загадкою — явищем, якого всі бояться, але, на жаль, так мало розуміють. Хто з вас не погодиться, що розкурочений реактор приніс людям невидиму смерть? Хто заперечить, що перший рік після вибуху став для багатьох наших співвітчизників останнім — тільки тому, що вони, самі того не знаючи, отримали смертельну дозу радіації? Світ добре пам'ятає, як у муках вмирали опромінені люди, як лікарні не справлялися з напливом хворих, як ховався від звичайного сонця нажаханий народ, як селяни Полісся боялися їсти городину, вирощену на власній землі... Що ж змінилося за ці два десятиріччя? Які нукліди вже розпалися і не становлять небезпеки для людей? Які елементи прийшли їм на зміну? Яке покоління українців не постраждало від чорнобильського сліду і чи є взагалі такі люди? Відповіді на ці та інші питання кореспондентка «УМ» шукала у фахівців — фізика-ядерника та лікаря-радіолога. >>