Кричати не можна забути

Кричати не можна забути

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

У 1991 році до 5-річчя Чорнобильської катастрофи (глобальної за класифікацією МАГАТЕ) вийшов перший звіт ООН про наслідки глобальної катастрофи. Першою була й опублікована в США моя стаття-протест про ненауковість і упередженість висновків цього звіту. Тоді не було досліджене здоров'я ліквідаторів. Час викидів радіоактивних матеріалів з 26 квітня по 6 травня 1986 року автори звіту трактували, як «короткочасний» (!). Десятиденне опромінення накрило своїм чорним крилом планету. Радіонукліди летіли через усю Європу. «Відмітились» вони і в Туреччині, і на півночі Африки, у Бразилії, США, Японії. Фактично це був фарс, а не звіт.

«Одного кабанчика я віддам Президенту, а другого — заколю»,

«Одного кабанчика я віддам Президенту, а другого — заколю»,

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Де живе дід Ображей, у чорнобильській зоні знають майже всі. «Це той, у якого двох синів браконьєри вбили? І ще до нього Ющенко приїжджав, а потім діду до самої хати протягнули світло? Він розвів таке величезне господарство — свині, воли, городи, пасіка... Молодець дідок, справляється. Вам треба їхати аж до реактора, там будуть Новошепеличі, колишній райцентр. Зараз там ніхто, крім цього Ображея, не живе — вони самі з бабою сиротами залишилися». Приблизно таку історію можна почути від самоселів.

Ярмо

Ярмо

Власне, весь комплекс ДСП «Чорнобильська АЕС» — нинішня назва колишнього атомного гіганта — є сьогодні для нашої нації ярмом: екологічним, економічним, соціальним, психологічним і бозна-ще яким — час покаже. Бо чи скоро дійдуть руки, щоб «стерти» з лиця нашої землі радіоактивні плями, які утворилися, коли на ці місцевості разом із атмосферними опадами в активній фазі аварії випали радіонукліди плутонію, стронцію, цезію (період напіврозпаду першого з названих елементів становить 24 400 років)...

Пiдступи «мирного» атома

Пiдступи «мирного» атома

20 років минуло від дня Чорнобильської катастрофи, а для більшості українців аварія дотепер залишається моторошною загадкою — явищем, якого всі бояться, але, на жаль, так мало розуміють. Хто з вас не погодиться, що розкурочений реактор приніс людям невидиму смерть? Хто заперечить, що перший рік після вибуху став для багатьох наших співвітчизників останнім — тільки тому, що вони, самі того не знаючи, отримали смертельну дозу радіації? Світ добре пам'ятає, як у муках вмирали опромінені люди, як лікарні не справлялися з напливом хворих, як ховався від звичайного сонця нажаханий народ, як селяни Полісся боялися їсти городину, вирощену на власній землі... Що ж змінилося за ці два десятиріччя? Які нукліди вже розпалися і не становлять небезпеки для людей? Які елементи прийшли їм на зміну? Яке покоління українців не постраждало від чорнобильського сліду і чи є взагалі такі люди? Відповіді на ці та інші питання кореспондентка «УМ» шукала у фахівців — фізика-ядерника та лікаря-радіолога.

Чаркування у чорнобильських джунглях

Чаркування у чорнобильських джунглях

—Ви не думайте, дітки, що той котик такий паршивий від радіації. Е ні, він не заразний, то він за кицьок із сусідським побився, — тьотя Віра лагідно дивиться на справді огидного двомастого кота, схожого на пораненого, але непереможеного чеченського бойовика. Тварюка сидить на паркані і осатаніло точить об нього кігті, не відводячи злих очей від зграї журналістів. Я не встигла й спитати, як звати того чорнобильського волоцюгу, бо господиня, виступивши «перед тєлєвізором» і розповівши короткий курс своєї історії, кличе всіх до хати.

Всі статті рубрики