Зафіксувати правду — i померти

22.04.2006

      Увечері 26 квітня у рамках тижня пам'яті Чорнобильської аварії «Студія «1+1» презентуватиме унікальний проект: українську версію документальної стрічки Володимира Шевченка «Чорнобиль. Хроніка тяжких тижнів». Автор фільму помер через рік по його створенню. Прем'єру стрічки неодноразово оголошували й одразу ж відміняли з цензурних міркувань. Досі невідома доля плівки-негативу цього фільму. Кажуть, начебто частково її вивезли до Лас-Вегаса. Зрештою стрічку продали більш ніж ста тридцяти двом країнам світу, тож саме очима Володимира Шевченка, його соратників, членів знімальної групи світ побачив українську трагедію.

      Володимир Шевченко почав фільмувати 14 травня 1986 р.  і практично не залишав зони аж до вересня. У вересні головний радіолог Микола Карпан сказав, що не має більше ні морального, ні професійного права тримати Володимира в Чорнобилі. Тоді режисер вирішив їздити туди без офіційного дозволу й фільмував іще цілий місяць.

      Рішенням спеціальної комісії кінокамеру, якою Шевченко знімав фільм, через неможливість дезактивувати, захоронили. Ще й досі засекречено медичну карту режисера. Помер Володимир Шевченко з монтажним листом під подушкою. На листі було 152 зауваження до фільму від Держатома СРСР. Заборонено було наводити бодай якісь цифри, та вже самі ці кадри, сфільмовані на даху четвертого енергоблоку, з гелікоптера, кадри засідання комісії не потребують коментарів. Шевченко на власні очі бачив, як 18-річних хлопчиськ, які відбували строкову службу в лавах Збройних сил «Совєтського Союзу», посилали ледь не голіруч скидати шматки урану з даху реактора. Обіцяну матеріальну компенсацію — гроші на пам'ятник від Спілки кінематографістів СРСР — вдові режисера Валерії Воронянській дали лише через десять років...

  • Атлантида Полісся

    Учені дослідили, що роль Поліського регіону є визначальною в етногенезі українців. Більше того, частина закордонних дослідників переконані, що саме Полісся — прабатьківщина слов’ян. Чорнобильська катастрофа у 1986–му, здавалося, навіки поховала цю унікальну часточку духовної культури людства. Утім за 15 років роботи в «зоні» працівники Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Міністерства з надзвичайних ситуацій України повернули вигляд і дух поліського світу. Точніше, зібрали десятки тисяч пам’яток і архівних документів, які на сьогодні розпорошені по непристосованих будівлях. Адже для столичного музею Полісся міська влада за 10 років так і не підшукала приміщення. >>

  • По той бік колючого дроту

    Чорнобиль того дня зустрів нас рясним дощем і холодом. Погода начебто така ж, як і в українській столиці, та от переживаємо: а дощ не радіаційний? «Ваш дозвіл на проїзд у зону», — збиває з роздумів чоловік у військовій формі. Ах так, контрольно–пропускний пункт «Дитятки», — єдиний шлях на заборонену територію, від якої відцурались усі, крім корінних жителів. Загалом усе тут, як на справжньому кордоні: шлагбаум, прикордонники і на руках у всіх приїжджих — спеціальні дозволи, запрошення і обов’язково паспорт. Тільки от черг немає. Ніхто не поспішає перетнути і досі небезпечну зону, а відчуваєш себе справжнім іноземцем у своїй країні. «Проїжджайте», — киває головою кремезний чоловік, ретельно перевіривши усі дані включно з номерним знаком автомобіля і вмістом багажника. >>

  • Табуни тарпанiв

    Щороку Україна вкотре згадує тих, кого чи то доля, чи то халатність колишньої радянської влади змусила назавжди покинути рідну домівку.
    Кожного року двадцять шостого квітня десятки тисяч людей, які залишилися живими після радіаційної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, з болем згадують страшні дні, ночі й місяці після вибуху, відвідують милі серцю місця у тридцятикілометровій зоні й намагаються всіма способами назавжди залишити в пам'яті українців жахливу історію — як застереження майбутнім поколінням. >>

  • Чорнобильський подзвін

    Учора в усій країні був «чорнобильський день». Почався він рано вранці, а точніше, по першій годині ночі (саме в цей час 20 років тому вибухнув 4-й енергоблок) панахидою по жертвах Чорнобильської трагедії. Опісля представники вищої влади на чолі з Президентом Віктором Ющенком, Прем'єр-міністром Юрієм Єхануровим та Головою ВР Володимиром Литвином поклали букети червоних троянд до монумента жертвам катастрофи. Об 11.30 Віктор Ющенко вже летів у «зону». Поїздка глави держави охопила все, що тільки можна тут відвідати, — і огляд зруйнованого реактора на ЧАЕС, і мертве місто Прип'ять, і місто Чорнобиль. >>

  • СБУ знала і мовчала

    Учора, до чорної чорнобильської дати, у музеї СБУ керівництво Служби безпеки продемонструвало пресі досі засекречені матеріали, які проливають світло на деякі нюанси аварії на ЧАЕС. Зняття грифа «цілком таємно» приурочено до дати, і в цьому факті вчувається й цинізм, і бажання «відрапортувати». А тим часом секретні матеріали, які відкривають страшні сторінки чорнобильського лиха, спочивали на полицях архівів СБУ, подалі від громадськості, чекаючи «круглої» дати. >>

  • Чаркування у чорнобильських джунглях

    —Ви не думайте, дітки, що той котик такий паршивий від радіації. Е ні, він не заразний, то він за кицьок із сусідським побився, — тьотя Віра лагідно дивиться на справді огидного двомастого кота, схожого на пораненого, але непереможеного чеченського бойовика. Тварюка сидить на паркані і осатаніло точить об нього кігті, не відводячи злих очей від зграї журналістів. Я не встигла й спитати, як звати того чорнобильського волоцюгу, бо господиня, виступивши «перед тєлєвізором» і розповівши короткий курс своєї історії, кличе всіх до хати. >>