Із цієї фотографії почалася історія Чорнобильського лиха — на ній головний інженер ЧАЕС Микола Фомін підписує акт про здачу в експлуатацію 4-го енергоблоку в грудні 1983-го. На цьому ж стенді — пам'ятна медаль на честь пуску й заява працівників станції, по-гіркому саркастична: «Мы, строители, монтажники, эксплуататоры первенца атомной енергетики Украины Чернобыльской атомной электростанции имени Ленина, с гордостью докладываем о нашей новой трудовой победе — сдаче в экспуатацию 4-го энергоблока мощностью 1 млн кВт. Это вклад всех участников всесоюзной ударной комсомольской стройки выполнения исторических решений ХХ VI съезда КПСС» — такі експонати виставки «Реквієм пам'яті», що проходить у Національному музеї історії України в Києві.
Це передісторія. Потім почався жах. ...Робочий одяг персоналу ЧАЕС, індивідуальна аптечка працівника станції, респіратор, захисні окуляри, освинцьовані рукавички та фартух — це реальні експонати виставки. Виглядають вони особливо безглуздо — який то міг бути захист? А на майданах там часом йшов парад. От вони — фото з Хрещатика: усміхнені обличчя, пафосні статті в газетах зовсім не про те.
У цей же час ЦК КРПС масово отримувало доповіді з грифом «таємно». Наприклад , від 03.05.86: «Експедиційний виїзд пароплава ім. Марзеєва 29-30 квітня, а також дані лабораторних досліджень води зі стаціонарних точок Київського водосховища річки Дніпро в місцях водозабору вказують, що сумарна активність становить 10-50 нанокюрі на літр, що в 1 — 5 тисяч разів вище характерного для цієї водойми рівня радіоактивності. Джерелом забруднення водойми є вода річки Прип'ять... Таким чином була встановлена висока радіоактивність забруднення екваторії Київського водосховища, яке є джерелом питного водозабезпечення Києва». А ті, хто, як стверджував надпис на одній із будівель ЧАЕС, працювали на комунізм, писали передсмертні записки своїм рідним. Тим, хто в цей же час пив ту воду — з Київського водосховища. Унікальні експонати виставки — два таких листи з фотографіями авторів. «Наташка, привет! Что ты, милая, растерялась? У меня все нормально, ты не расстраивайся. Я один в своей палате. Не нервничай, думай о маленьком. Привет папе, маме, Игорю. Молодцы, что все купили для маленького. Целую тебя!» — писав перед смертю старший оператор п'ятої зміни Віктор Лопатюк додому зі «знаменитої» шостої московської лікарні.
В експозиції «Реквієм пам'яті» є й анкета, яку заповнювала після аварії фізик-дозиметрист Ніна Шибанова, яка займалася дозконтролем потерпілих на ЧАЕС. «Запитання: Який епізод під час роботи в зоні аварії залишив найсильніше враження у вашій пам'яті? Відповідь: Коли привезли перших постраждалих, я зробила заміри їхнього одягу та взуття — прилад зашкалював. Ну, думаю, поламався. Покликала дозиметриста з іншої лабораторії, звірили прилади, працюють правильно. Зразу мороз по шкірі, подзвонила чоловіку, щоб не випускав дітей на вулицю і в школу». У рядках під запитанням, наскільки змінився стан вашого здоров'я, Ніна Шибанова відповіла: «У березні 86-го медкомісія допустила мене до роботи в зоні. Зараз я інвалід другої групи. Результат видно одразу. Зате орден отримав співробітник, який ховався тієї ночі в кабінеті головного лікаря».
Одна з організаторів виставки, старший науковий співробітник Наталя Остапенко, про упорядкування виставки розповідає «УМ»: «Частина експонатів — із наших фондів укомплектовані співробітниками музею ще наприкінці 80-х. Це ті експонати, які стосуються будівництва ЧАЕС. Ми й зараз у такий спосіб комплектуємо матеріали по найбільших підприємствам України... А листи та посвячення загиблих — здобуток співробітників музею, які контактували з сім'ями загиблих. Інша частина — це документи, матеріали, підготовлені екологічними організаціями та фондами, а також копії, зроблені з оригіналів розсекречених документів державних архівів». До речі, виставку ще два місяці можна буде побачити в Національному музеї історії України.
