Осінні пригоди нафтопродуктів

      Як повідомили днями інформагенції, що з 1 грудня Кабінет Міністрів скасує досить непопулярну серед українських нафтовиків постанову про реєстрацію контрактів на експорт нафтопродуктів. За словами міністра економіки Валерія Хорошковського, причиною цього кроку стала стабілізація вітчизняного «нафтопродуктового» ринку, через що уряд уже не має підстав створювати додаткові перешкоди нафтотрейдерам щодо експорту.

      За коментарем щодо цінової ситуації в цій галузі «УМ» звернулася в парламентський Комітет iз питань паливно-енергетичного комплексу. Народний депутат Микола Лісін, заступник голови комітету, зазначив: «Підвищення цін на нафтопродукти на початку цієї осені було обумовлено кількома чинниками. По-перше, на цьому позначилася ціна на російську сировину, що склалася на кінець літа. Це не могло не вплинути на всю виробничо-збутову політику нафтокомпаній, які працюють на українському ринку. До того ж не можна відкидати фактор сезонності у структурі споживання нафтопродуктів. Підвищення роздрібних цін на нафтопродукти збіглося за часом із проведенням осінніх польових робіт, коли різко зросло споживання дизельного пального. Як свідчить практика, попит на ринку зростає набагато швидше, ніж пропозиція з боку нафтопереробних заводів. Останні планують свою діяльність під визначені обсяги переробки сировини заздалегідь, і для збільшення обсягів переробки їм технологічно може знадобитися 35—40 днів. Очевидно, що дефіцит того самого дизпалива, який різко виник, можна було вирішити тільки одним способом — за допомогою імпорту. Чим, власне, і займалася більшість українських нафтотрейдерів. Це також не могло не позначитися на ціні. У цілому ж можна сказати, що вже зараз ситуація на ринку нафтопродуктів цілком прогнозована і в плані ціноутворення, і в плані необхідних обсягів постачань».

      Щодо ініціатив уряду запровадити обмеження на експорт нафтопродуктів, то тут у представників профільного комітету ВР виникає скепсис. Пан Лісін, зокрема, вважає, що такий механізм узагалі не потрібно було впроваджувати. Хоча б тому, що вереснева постанова Кабміну «Про затвердження порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів на здійснення експортних операцій з нафтою і нафтопродуктами» не відповідала чинному законодавству. Зокрема, у 7-й статті Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» міститься вичерпний перелік заходів нетарифного регулювання, серед яких таких заходів просто не передбачено. Тому не дивно, що нафтокомпанії, які працюють на українському ринку, почали заперечувати законність постанови в судовому порядку. Крім того, ми живемо в умовах ринкової, а не планової економіки, тож ціни має визначати сам ринок, а не циркуляри і розпорядження.

      Кабмінівську «промашку» в цьому питанні ілюструє й такий приклад: потреби українського нафторинку в усій гамі продуктів, що виходять після переробки сирої нафти, сильно відрізняються. Приміром, із понад 5 млн. тонн мазуту, виробленого вітчизняними НПЗ за вісім місяців поточного року, внутрішній ринок спожив близько 533 тис. тонн, тобто загалом близько 10 відсотків. Очевидно, що все інше потрібно експортувати, інакше це може негативно відбитися на виробничій політиці нафтопереробних заводів. У підсумку, каже Микола Лісін, постраждають інші нафтопродукти, тому що через неможливість реалізувати мазут завод не зможе виробляти інші види нафтопродуктів, у яких внутрішній ринок відчуває гостру потребу — бензин чи дизпаливо.

      За словами фахівця, сама процедура реєстрації контрактів, розроблена в Мінекономіки, мало відповідала реаліям роботи вітчизняних нафтокомпаній. Головна проблема полягала в тому, що для реєстрації експортного контракту було потрібно надати величезний пакет документів, який вчасно зібрати практично неможливо, тож ця процедура затягувалася на тривалі терміни. Так, для одержання картки обліку-реєстрації зовнішньоекономічного контракту, без якої не можна відправляти продукцію на експорт, необхідно було у триденний термін надати в Мінекономіки оригінал контракту. Ще три дні треба було для узгодження документів у Мінпаливенерго. При цьому обов'язковим залишалося не тільки узгодження контракту, а й кожного додатка чи зміни до нього. Надмірна бюрократизація цього процесу врешті-решт могла призвести тільки до одного — ускладнення роботи з контрагентами і зриву вигідних зовнішньоекономічних контрактів.

      «Тому той факт, що на рівні уряду в кінцевому рахунку прийшли до розуміння неефективності такого механізму, повинно піти на користь усьому вітчизняному нафторинку», — резюмує Микола Лісін.