У рамках цьогорічного європейського фантастичного форуму «Єврокон», відбувалася акція, що про неї просто неможливо не розповісти окремо. Адже її організатором та ідеологом був «відірваний» естет і активний порушник спокою літературно-мистецького болітця, відомий молодий критик Анатолій Ульянов.

Моя власна асоціація «Кінофоруму Україна»: величезна парасоля з написом «Кіно», під якою знайдеться місце кожному, хто так чи інакше причетний до найважливішого з мистецтв. Напевно, це дещо наївно, але ж кіно «по-українськи» досі існує «купками» поза цією уявною парасолею: окремо творчі працівники, окремо прокатники, продюсери також намагаються триматися дещо «особняком». На цьогорічному «Кінофорумі», обіцяють організатори, ніхто з працівників галузі не почуватиметься чужим на святі життя — програма багата на події, прем'єри та презентації, які будуть цікавими кожному послідовнику справи братів Люм’єр.

Виявляється, світ дуже мало змінився. Модний столичний режисер Юрій Одинокий змусив сановите начальство гоголівського «Ревізора» битися на японських шаблях і по-самурайському трощити лобом цеглу. Проте легка заміна декорацій відбулася без претензії на суттєвий перегляд традицій повітового містечка. Суддя й надалі тут бере хабарі цуценятами, не виглядаючи при цьому ретроградом. Пацієнти повітової лікарні з якогось дива й досі частіше вмирають, ніж видужують. Симпатичні голівки гімназисток усе ще переповнені казна-чим. А городничий і тепер не знає, як пояснити ревізору факт зникнення грошей, виділених на будівництво церкви, оскільки жодна із сучасних технологій не дозволяє йому створити храм із нічого. Зрештою, він пропонує сановитому панству (кругленьку суму розділили у тісному колі) в один голос списати все на пожежу, чим і накликав на свою та їхні голови справжнісінького чорта. Тобто з подачі Юрія Одинокого, Хлестаков на сцені Театру імені Шевченка несподівано, але цілком природно з'явився в образі лукавого дідька.