Відселені, але не забуті

19.04.2006

Інф. «УМ»

Уряд Японії передав обладнання Громадському центру переселенців із 30-кілометрової Чорнобильської зони, що функціонує в Деснянському районі Києва.Загальна вартість обладнання становить 23 тисячі доларів. Масажний стіл, ширма, два тренажери, автомобіль для транспортування інвалідів, постраждалих та для доставки ліків і протипожежна сигналізація — усе це офіційно передано від Японії громадській організації переселенців «Земляки», повідомляє УНІАН. Як розповіли у посольстві Японії, громадські активісти самі звернулися з проханням допомогти, координатор посольства відвідав центр декілька разів у травні та червні минулого року й виявив, що його відвідує багато людей, які потребують допомоги. У центрі регулярно проводяться курси праці, малювання, мовні курси, що допомагають підтримувати зв'язки в межах громади. До речі, у Деснянському районі проживає близько 50 тисяч людей, переселених із «зони відчуження» після аварії на ЧАЕС. Серед них близько 5 тисяч регулярно відвідують Громадський центр. Враховуючи ці обставини, уряд Японії прийняв рішення про надання гранту на придбання обладнання.

Друкована версія

Cтатті по темі

Атлантида Полісся

Учені дослідили, що роль Поліського регіону є визначальною в етногенезі українців. Більше того, частина закордонних дослідників переконані, що саме Полісся — прабатьківщина слов’ян. Чорнобильська катастрофа у 1986–му, здавалося, навіки поховала цю унікальну часточку духовної культури людства. Утім за 15 років роботи в «зоні» працівники Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Міністерства з надзвичайних ситуацій України повернули вигляд і дух поліського світу. Точніше, зібрали десятки тисяч пам’яток і архівних документів, які на сьогодні розпорошені по непристосованих будівлях. Адже для столичного музею Полісся міська влада за 10 років так і не підшукала приміщення. >>
По той бік колючого дроту

Чорнобиль того дня зустрів нас рясним дощем і холодом. Погода начебто така ж, як і в українській столиці, та от переживаємо: а дощ не радіаційний? «Ваш дозвіл на проїзд у зону», — збиває з роздумів чоловік у військовій формі. Ах так, контрольно–пропускний пункт «Дитятки», — єдиний шлях на заборонену територію, від якої відцурались усі, крім корінних жителів. Загалом усе тут, як на справжньому кордоні: шлагбаум, прикордонники і на руках у всіх приїжджих — спеціальні дозволи, запрошення і обов’язково паспорт. Тільки от черг немає. Ніхто не поспішає перетнути і досі небезпечну зону, а відчуваєш себе справжнім іноземцем у своїй країні. «Проїжджайте», — киває головою кремезний чоловік, ретельно перевіривши усі дані включно з номерним знаком автомобіля і вмістом багажника. >>
Табуни тарпанiв

Щороку Україна вкотре згадує тих, кого чи то доля, чи то халатність колишньої радянської влади змусила назавжди покинути рідну домівку.
Кожного року двадцять шостого квітня десятки тисяч людей, які залишилися живими після радіаційної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, з болем згадують страшні дні, ночі й місяці після вибуху, відвідують милі серцю місця у тридцятикілометровій зоні й намагаються всіма способами назавжди залишити в пам'яті українців жахливу історію — як застереження майбутнім поколінням. >>
Чорнобильський подзвін

Учора в усій країні був «чорнобильський день». Почався він рано вранці, а точніше, по першій годині ночі (саме в цей час 20 років тому вибухнув 4-й енергоблок) панахидою по жертвах Чорнобильської трагедії. Опісля представники вищої влади на чолі з Президентом Віктором Ющенком, Прем'єр-міністром Юрієм Єхануровим та Головою ВР Володимиром Литвином поклали букети червоних троянд до монумента жертвам катастрофи. Об 11.30 Віктор Ющенко вже летів у «зону». Поїздка глави держави охопила все, що тільки можна тут відвідати, — і огляд зруйнованого реактора на ЧАЕС, і мертве місто Прип'ять, і місто Чорнобиль. >>
СБУ знала і мовчала

Учора, до чорної чорнобильської дати, у музеї СБУ керівництво Служби безпеки продемонструвало пресі досі засекречені матеріали, які проливають світло на деякі нюанси аварії на ЧАЕС. Зняття грифа «цілком таємно» приурочено до дати, і в цьому факті вчувається й цинізм, і бажання «відрапортувати». А тим часом секретні матеріали, які відкривають страшні сторінки чорнобильського лиха, спочивали на полицях архівів СБУ, подалі від громадськості, чекаючи «круглої» дати. >>
Чаркування у чорнобильських джунглях

—Ви не думайте, дітки, що той котик такий паршивий від радіації. Е ні, він не заразний, то він за кицьок із сусідським побився, — тьотя Віра лагідно дивиться на справді огидного двомастого кота, схожого на пораненого, але непереможеного чеченського бойовика. Тварюка сидить на паркані і осатаніло точить об нього кігті, не відводячи злих очей від зграї журналістів. Я не встигла й спитати, як звати того чорнобильського волоцюгу, бо господиня, виступивши «перед тєлєвізором» і розповівши короткий курс своєї історії, кличе всіх до хати. >>