Прощавай, нукліде!

19.04.2006
Прощавай, нукліде!

Експонат виставки: «Відривний календар зони». (Фото Володимира СТАДНИКА.)

      На вході в галерею «ПідWall» поставили мольберт із фотографією значка радіації і стіл із квіткою під скляним ковпаком. Це влучно ілюструє задум організаторів виставки «Чорнобиль сьогодні: 20 років після аварії» (Екоклуб НаУКМА) — життя продовжується.

      Як розповіла «УМ» одна з організаторів виставки, випускниця кафедри екології Києво-Могилянської академії Наталя Гозак, ті, хто був у різних місцях Чорнобильської зони, а не тільки біля реактора, де рівень радіації і справді зашкалює, знають, що більшою мірою неприродні мутації флори і фауни — це міфічна вигадка, помножена на відсутність інформації. «Коли ми після четвертого курсу їздили в зону на практику, то на власні очі бачили, як радіація осіла «хвостом», тому мутації є, але на обмеженій території. Наприклад, у так званому «рудому лісі» ми бачили мутовані голочки сосни, які ростуть зазвичай попарно, а там то забагато, то замало. Але є багато місць, де радіоактивний вплив на житті тварин ніяк не позначився, або вони до нього пристосувалися. Припустімо, дика популяція коней Пржевальського тут є найбільшою в країні. Тобто з часом кількість представників флори і фауни виросте до дуже великих розмірів, і зона стане заповідником суворого режиму».

      На фотовиставці представлені роботи різних авторів — це і студенти, які їздили в зону лише на один практикантський день, і фотографи, які в зоні живуть чи працюють (їхні фото особливо цінні — це рідкісні знімки тварин чи небанальні ракурси реактора), чорно-білі фото зробив один із ліквідаторів аварії, а своє бачення атомного лиха намалювали діти переселенців із Чорнобильської зони, які малюють у художній студії «Троєшки».

      На фотографії Олександра Голованя «Без назви» — «лагідне, погіднє небо ще дихає на землю теплом», крізь плоди недостиглої шипшини видно оглядове колесо, яке так і не прокрутило свій перший круг. Хто б міг подумати тоді, що через якихось кілька днів після здачі його в експлуатацію до Дня солiдарностi трудящих, тут не залишиться ні душі... Тему парку атракціонів, яка вражає всіх, хто приїздить у Прип'ять, продовжує Юрій Панін, який зазнімкував жовто-блакитну облуплену машину із «вирваним із м'ясом» кермом. Колись вона повинна була викликати лише сміх при зіткненні з іншою, а тепер випромінює небезпеку в 500 мР.

      Радіація перемогла навіть смерть на світлині Олександра Наумова. На кладовищі біля сховища високотоксичних радіаційних відходів, де вже ніколи не з'являться поминальні свічки після Великодня, у похилених поiржавілих хрестів тепер немає імен, а тільки знак із «пропелером» у жовтому крузі. Дивлячись на групу науковців (на фото поруч) у захисних комбінезонах на весняній галявині, асоціативно пригадуєш майже таку ж картинку з дитячого радянського фільму «Лілова куля» — деколи фантастика має здатність перевтілюватися у реальність. Також на світлинах зафіксовані представники фауни: пташеня білохвостого орлана у гнізді (4 кілометри від ЧАЕС), гніздо буривітера звичайного на балконі дев'ятиповерхівки та інші.

      А на стіні висить відривний календар із села Красне. 26 квітня припадало на суботу. Люди лягали спати 25-го, перейшовши вже на новий календарний день — вони були впевненими, що завтра настане. Тривалість наступного дня мала бути 14 годин 26 хвилин. Для багатьох та субота закінчилася, не починаючись...

  • Атлантида Полісся

    Учені дослідили, що роль Поліського регіону є визначальною в етногенезі українців. Більше того, частина закордонних дослідників переконані, що саме Полісся — прабатьківщина слов’ян. Чорнобильська катастрофа у 1986–му, здавалося, навіки поховала цю унікальну часточку духовної культури людства. Утім за 15 років роботи в «зоні» працівники Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Міністерства з надзвичайних ситуацій України повернули вигляд і дух поліського світу. Точніше, зібрали десятки тисяч пам’яток і архівних документів, які на сьогодні розпорошені по непристосованих будівлях. Адже для столичного музею Полісся міська влада за 10 років так і не підшукала приміщення. >>

  • По той бік колючого дроту

    Чорнобиль того дня зустрів нас рясним дощем і холодом. Погода начебто така ж, як і в українській столиці, та от переживаємо: а дощ не радіаційний? «Ваш дозвіл на проїзд у зону», — збиває з роздумів чоловік у військовій формі. Ах так, контрольно–пропускний пункт «Дитятки», — єдиний шлях на заборонену територію, від якої відцурались усі, крім корінних жителів. Загалом усе тут, як на справжньому кордоні: шлагбаум, прикордонники і на руках у всіх приїжджих — спеціальні дозволи, запрошення і обов’язково паспорт. Тільки от черг немає. Ніхто не поспішає перетнути і досі небезпечну зону, а відчуваєш себе справжнім іноземцем у своїй країні. «Проїжджайте», — киває головою кремезний чоловік, ретельно перевіривши усі дані включно з номерним знаком автомобіля і вмістом багажника. >>

  • Табуни тарпанiв

    Щороку Україна вкотре згадує тих, кого чи то доля, чи то халатність колишньої радянської влади змусила назавжди покинути рідну домівку.
    Кожного року двадцять шостого квітня десятки тисяч людей, які залишилися живими після радіаційної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, з болем згадують страшні дні, ночі й місяці після вибуху, відвідують милі серцю місця у тридцятикілометровій зоні й намагаються всіма способами назавжди залишити в пам'яті українців жахливу історію — як застереження майбутнім поколінням. >>

  • Чорнобильський подзвін

    Учора в усій країні був «чорнобильський день». Почався він рано вранці, а точніше, по першій годині ночі (саме в цей час 20 років тому вибухнув 4-й енергоблок) панахидою по жертвах Чорнобильської трагедії. Опісля представники вищої влади на чолі з Президентом Віктором Ющенком, Прем'єр-міністром Юрієм Єхануровим та Головою ВР Володимиром Литвином поклали букети червоних троянд до монумента жертвам катастрофи. Об 11.30 Віктор Ющенко вже летів у «зону». Поїздка глави держави охопила все, що тільки можна тут відвідати, — і огляд зруйнованого реактора на ЧАЕС, і мертве місто Прип'ять, і місто Чорнобиль. >>

  • СБУ знала і мовчала

    Учора, до чорної чорнобильської дати, у музеї СБУ керівництво Служби безпеки продемонструвало пресі досі засекречені матеріали, які проливають світло на деякі нюанси аварії на ЧАЕС. Зняття грифа «цілком таємно» приурочено до дати, і в цьому факті вчувається й цинізм, і бажання «відрапортувати». А тим часом секретні матеріали, які відкривають страшні сторінки чорнобильського лиха, спочивали на полицях архівів СБУ, подалі від громадськості, чекаючи «круглої» дати. >>

  • Чаркування у чорнобильських джунглях

    —Ви не думайте, дітки, що той котик такий паршивий від радіації. Е ні, він не заразний, то він за кицьок із сусідським побився, — тьотя Віра лагідно дивиться на справді огидного двомастого кота, схожого на пораненого, але непереможеного чеченського бойовика. Тварюка сидить на паркані і осатаніло точить об нього кігті, не відводячи злих очей від зграї журналістів. Я не встигла й спитати, як звати того чорнобильського волоцюгу, бо господиня, виступивши «перед тєлєвізором» і розповівши короткий курс своєї історії, кличе всіх до хати. >>