А уявімо парламент без бар'єру...

      Партії та блоки, що пройшли до нової Верховної Ради (ПР, БЮТ, «НУ», СПУ й КПУ), разом набрали менше 78% голосів виборців. Відповідно, понад 20% українців, які прийшли на вибори, віддали свої голоси за інші політичні сили. Це означає, що в парламенті V скликання не будуть жодним чином представлені інтереси кожного п'ятого виборця. Голоси тих, хто підтримав 40 партій і блоків — починаючи від «Народної опозиції» Вітренко й закінчуючи невдахами із ПП «Вперед, Україно!», — відійшли лідерам виборчого процесу й пропорційно між ними розділилися.

      Винен у цьому так званий прохідний бар'єр, встановлений на рівні 3%. Його існування законодавці пояснюють недоцільністю «пропуску» до ВР дрібних і маргінальних партій та блоків, котрі не мають реальної підтримки в суспільстві. Мовляв, ті депутати-одинаки, яких могли б провести «партії третього ешелону», лише зіпсували б парламентську «кашу».

      У зв'язку з цим постає питання: чи не порушує така норма право громадян мати своє представництво в органах верховної влади? Відповідь хай дають наступні законодавці. А наразі кожен п'ятий політично активний українець (а це когорта, рівна електорату Блоку Тимошенко) додав балів не любим йому політичним силам і наступні п'ять років житиме при «чужому» парламенті.

      Ми ж поставимо інше, «технічне», питання: що було б, якби виборчого бар'єру не існувало взагалі? Точніше, якби він був умовним і дорівнював би кількості голосів, потрібних для потрапляння у ВР одного «цілого» нардепа? Ситуація виходить цікава, але не надто відмінна від нинішніх підсумків поділу парламентського пирога.

      За допомогою простої арифметичної дії визначаємо, скільки голосів потрібно було отримати для здобуття одного депутатського мандата. 25 325 380 (тих, хто голосував) ділимо на 450 (кількість місць у ВР), отримуємо число 56 278. Отже, без бар'єру до парламенту потрапили б партії й блоки, які набрали більше 56 278 голосів. Таких маємо 21.

      З урахуванням уже зовсім невеликих «бонусів» («сльози» від тих партій і блоків, які мають менш як 0,22%) мандати народних депутатів розподілилися б таким чином: «Регіони» — 155, БЮТ — 107, «Наша Україна» — 67, СПУ — 28, КПУ — 17, Блок Вітренко — 14, Блок Литвина — 12, Блок Костенка-Плюща і «Віче» — по 9, «Пора»-ПРП — 7, «Не так!» — 5, «Відродження» — 4, Блок Кармазіна — 3, Партія зелених, Блок НДП, «Еко +25%», «Зелена планета», ВО «Свобода» — по 2, СелПУ, Блок Лазаренка і ПНЕРУ — по 1.

      Усі бажаючі можуть вирахувати, що навіть за такого розкладу більшість у парламенті все одно була б «помаранчевою» (навіть без залучення «литвинівців», «лазаренківців» і «вічовиків»). Інша річ, що в парламенті збереглося б кілька набридлих постатей, які займали чільні місця у списках «партій третього ешелону», а також стали б депутатами Вітренко зі своєю чортовою дюжиною, Кличко, Богословська, Кононов, Зубицька-Земна, Яворський і навіть брат Лазаренка...